Ексклюзивна хвиля

Святецькі паляниці Мастія

Щоразу, коли чую слово ГОСПОДАР, згадую Василя МАСТІЯ. Отака у моїй уяві родинна злука двох слів. Славного поняття і славетного прізвища. Бо добрих господарів у нашій таки збіднілій на люд Україні все ще, дякувати Богу і предкам, не перевелося, а проте таких, як Василь Мастій, можна порахувати на пальцях рук.

Я особисто пробував — мені моїх вистачило, ще й лишилося кілька пальців незігнутих.

Гарне слово колись уплів у літературу Учитель журналістів Дмитро Прилюк — ЗЕМНОСИЛИ. Мастія воно значить як нікого.

З родової колиски чоловік на Отчині, коло предківських ланів, де ті ЗЕМНОСИЛИ небеса над пшеницями тримають. Якщо не рахувати літ навчання в інституті та служіння у війську — фактично безвиїзно. На людях ріс-виростав, набирався знань, досвіду, мудрості. За посадами та славою не гнався, на чуже не зарився, коло начальства в’юном не крутився. Працював до сьомого поту на всіх роботах і посадах.

Громада те бачила, карбувала і на вус мотала. І отак одного погідного дня, давно колись, узяла ще молодого Василя попід руки, вивела поперед себе і сказала: «Маємо господарство, кілька сіл і хуторів, працьовиті руки і голови на плечах — будьте нам керманичем. Хай які там перемінні вітри та лиховії близьким світом погоди роблять, а наші Мануїльськ, Лисогірка з усіма висілками та хуторами мають триматися купи і добробутом приростати».
Отак сказали, могорича, правда не запивали, але по руках ударили — на добру справу.

Давно, кажу, те було. За СРСР.
Відтоді святецькі джерела разів із 40 дощами верталися. Вже скільки літ, як Мануїльськ ізгадав що він Святець, та й колгосп, у якому Василь Васильович почав головувати, змінив статус, і назву. Став справжнім кооперативом власників земельних паїв. Хто хотів, забрав свою землю і нині фермерує, але переважна більшість так і залишилася у гурті.

Довіряють Мастієві як рідному. А він і є родаком, бо ні своєю святецькою садибою, яку звів собі з фундаментного рову і в якій мешкає з родиною, ані автомобілем, ні своїм робочим графіком, ані укладом та звичками не відрізняється від земляків-хліборобів. У сівбу та жнива у нього, як і у всякого доброго святецького сівача чи комбайнера, заюшене потом чоло і какшкет козирком набік — вітром пасований. Нема часу — кругом бігом.

Але села у «Святці» (так господарство зветься) — любо-мило глянути. Асфальтовані вулиці, газифіковані обійстя, навіть у віддалених хуторах. Загальноосвітня школа, дитсадки, будинок культури, амбулаторії.

І ферми з коровами-телятами-нетелями, і стайні з кіньми, і стани з усякою технікою найновіших марок, і комори та засіки із житом-пшеницею та всякою пашницею під стелю. І город з городиною, і сад із рясен-плодом. І ставок, і млинок…

А які паляниці та короваї у коопертавній пекарні святецькі майстрині вичаровують! Скибу вкраїш, місцевою кользою вивершиш… Княгиня-закуска! Після того — тільки крила, і тільки пісня. Ота, про «Волинський краю дорогий»…

У його господарстві не треба шукати меж. Їх видно звіддалік. Ото поле не-святецьке. Поле, як поле: доглянуте, попоране, але… Не воно. Чогось йому бракує. А озьо — точно святецьке. Як лялечка. Видно справді високохудожню хліборобську деталь. МАСТІЄВИЙ СТИЛЬ.

Сьогодні повний кавалер ордена «За заслуги», заслужений працівник сільського господарства Василь Васильович МАСТІЙ святкує Новий рік. Свій особистий. Знаменний. 65-й.

У цей день не гріх і різдвяний піст порушити. Щонайменше тричі. До славної Людини, українського Господаря, родового Хлібороба повною чарою лунко дзінькнути.

Зі Святецької роси і джерельної води невичерпних Земносил Вам, Пане-Брате!

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.