Власне, нічого нового. Спершу зустрічали як царя, кидали під ноги пальмове гілля, кричали «Осанна!». А менш, як через тиждень, розіп’яли. Ті самі люди. Ну, може не зовсім ті, але відсотків так 73 — точно ті самі.
Щоправда, їх підмовили раввини, сиріч — учителі, але хіба то велика різниця, коли вчора підмовив ребе, а сьогодні — ті самі, але з телевізора, повернутого на Москву?!.
Прокуратор Понтій мав просту римську логіку, залізну, як шеренги римських легіонерів: оскільки в іудеїв є звичай дарувати волю перед Паскою одному злочинцю, то коли поставля поруч відомого розбійника Варавву і цього, якогось дивного проповідника Ісуса, то логічно, що захочуть же дати волю таки не розбійнику. Адже той грабував та вбивав таки не римлян, а своїх, євреїв! А Ісус лише щось проповідував про істину та «що є істина»…
Але спрацювала логіка крови, і вибрали таки свого, хоч і розбійника. Що їм до чужого, до галілеянина?! Його й дражнили галілеянином — ну, це приблизно як українців на Москві звали хохлами…
Голос крові переміг голос логіки.
Люди не міняються. І Христос той самий. Але в нас уже інший голос переміг — з телевізора.
P.S.
Хоча, власне, різниця таки є – ті, що жили дві тисячі років тому, розуміли наслідки, і гріх брали на себе, бо кричали: «Кров Його на нас і на дітях наших!». А теперішні провину не визнають і каятись не хочуть…
Василь Чепурний
