Одягає маску блазня –
впізнають.
Вбирається в тогу незворушного судді –
благають:
– Перестань, хіба це ти?
Лисом перевдягається –
кричать:
– Ми вже давно тебе впізнали,
досить.
Дон-Жуанів плащ накидає на себе –
сміються:
– Не той фасон.
Нап’ялює маску хамелеона –
і сам зриває з себе той лик:
смішний
розгублений чоловік –
ніяк не збагне
що в кожній масці
є розріз
для очей.
Іван Малкович. З невиданої збірки “Вертепчик” (1992-2010)
Те, що Іван Малкович – естет, поза сумнівом. Вишуканий смак, музикальний слух, високе чуття слова, – все це Іван Малкович. З віршів постає такий собі маленький гуцулик з українського вертепу, добрий, хоч до рани прикладай, усі його ображають, б’ють по одній щоці, а він підставляє другу. Здається, крикни на нього, і з ним станеться істерика. Втілення української лагідности і благости. Буколіка, янгелики, світ різдвяної казки і доброго Николая…
Але. З 1992 року Малкович заснував дитяче видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, яке вже четвертий десяток тримає високу марку української книжки. Попри дитячі книжки, видаються книжки прозаїків, поетів (серія УПА), перекладачів, зарубіжна автура. Широкий профіль. Високе мистецтво книжкової графіки.
Але в мене одне запитання? Кого відкрило видавництво Малковича? Який автор-початківець став відомим завдяки виданню книжки у Малковича? Жоден.
А видавництво, яке не “народило” жодного автора, – вічний заробітчанин, хліб якого закінчується, коли він калічіє і вже не може працювати; так само як і театр, який не виховав свого драматурга, – вуличний гендляр.
Видавництво Малковича – це чітка, жорстка, моментами жорстока практичність і кон’юнктура. Чи то цикл про Гаррі Поттера, чи то наші Валерій Шевчук і Ліна Костенко. Малкович навіть зі слабенького роману Ліни Василівни зробив шоу і набув дивідендів, а ще як по нотах розіграв шкандаль з нібито необ’єктивною критикою роману, не пошкодувавши свого літературного приятеля. Цинічний вчинок, якщо не гірше.
Апогеєм гуцульської жорсткости стала Шевченківська премія Малковичу 2017 року. Жодного компромісу. Жодного автора до кумпанії, навіть якщо це Андрій Содомора. Твердий гуцульський горішок. Колись його сестра Люся (1967-2011) сказала мені: “Іван є різним і навіть дивним, але я його люблю, бо він мій брат”. Іван мені не брат. Він перший Академік БУ-БА-БУ.
Євген Баран
