Наснилось: бабця і її кутя,
в горнятку з півником, а я іще маленька, –
і пахне хвоєю хатина чепурненька –
той світ, куди немає вороття.
Морозом інкрустоване вікно,
а ми з сестрою виглядаєм діда,
що десь зустрів нестерпного сусіда –
і про політику, про шахи, про зерно…
А нам гостинців так уже кортить!
Гриземо цукор – грудки рафінаду,
чекаємо цитрини й шоколаду –
і скрип дверей – благословенна мить!
Війнуло з ганку холодом Різдва,
І запорошений, мов Миколай, ступає
дідусь і, підморгнувши, простягає
торбинку, де цукерки і дива…
Різдвяний вечір… Рідні голоси,
і запахи, і звуки оживають,
старі ікони строго позирають –
а хата повна магії й краси…
Я аж тепер збагнула тайну див –
про що мовчала бабина молитва:
найважча у житті людському битва –
це відпускати тих, кого любив…
Наталія Ковалик
Святий вечір
За вікном гуляє хуртовина,
Не вмовкає на дзвіниці дзвін.
За столом зібралася родина,
Щоб віддать рожденному уклін.
Біла стежка до воріт покою
Спраглого мандрівника веде,
Де з глибин габою золотою
Вічне древо милості цвіте.
Місяць в небесах зірки колише,
Та ясніш з усіх горить одна…
І святою благодаттю дише
Благочестя хліба і вина.
Анатолий Колоша
