Я свого часу на Фейсбук забанив прахвесара Нікіту Василенка. Хоч ніколи не баню за погляди. Винятково за хамство. Але тут зробив виняток. Він, звісно, був хамовитим, але в міру. Одначе, він заходив на мою сторінку, влаштовував у коментарях дикі «срачі» і при цьому вивергав таку маячню, що, врешті, я не витримав і послав його на три літери, тобто в бан.
Тепер чую голоси із закликом звільнити з роботи прахвесара, бо він продовжує вибльовувати проросійську маячню та ще й під час війни. Принагідно відзначу, що серед цих голосів є і голоси тих, хто топив за нинішнього президента, і їх не бентежило тоді, що його жарти про ебонітові палички, пересування кордону оскалями, сеньйора голодомора за своїм змістом аналогічні висерам прахвесара.
Ясна річ, що поширювачам російських наративів у навчальних закладах України не має бути місця. Одначе, обґрунтування цього звільнення має бути дуже вагомим і переконливо обґрунтованим. Інакше буде створено прецедент, коли за “неправильне” висловлювання можна буде звільнити будь-кого.
Власне, ми вже мали таку ситуацію. Багатьом, в тому числі і мені, не подобалися висловлювання Ірини Фаріон. Вона висловлювалася дуже безцеремонно. На мій погляд, її слова, а точніше манера їх подачі, деморалізували захисників, які розмовляли російською, на що вони мають право. Але Фаріон також мала право на такі висловлювання. І звільнення її було явним порушенням закону. Власне, що і встановив суд, відновивши її на роботі.
Я би дуже не хотів, щоб подібна історія сталася з прахвесарам Василенком. Його треба викинути, як поганого кота, щоб він не засирав мізки студентам. Але обґрунтувати це так, щоб комар носа не підточив.
Юрій Луканов
