У нас за 40 років змінилося уже стільки голів… А риба одна й та ж – наскрізно корумповане кумівське корпоративне непотивістське антидержавне населення. У 1993 році я був страшенно багатим, бо отримував грант від зарубіжного фонду, цілих 200 доларів на місяць.
На державному телебаченні, де був перед тим політичним оглядачем, я теж був порівняно багатим – отримував цілих 22 долари в еквіваленті. У рік, коли я став “страшенно багатим” (1993) я близько познайомився з одним дрібним підприємцем, який місяць як залишив справу, на якій піднявся. Він перепродував на залізничному вокзалі (Київ-головний) білети на найбільш популярні маршрути: Крим, Москва, Петербург, Львів…
Толік (назву його так) за місяць на вокзалі підіймав 3000 доларів. Толіку це вже здалося дрібним і малоприбутковим і він відкрив свій бізнес поруч з вокзалом – на Гуртовому ринку.
… Влітку 2024 року ми кілька днів намагалися доправити дітей до Львова. Звернувся до Толіка, тепер шановного Анатолія Едуардовича, нам принесли два білети на потяг Київ-Перемишль з висадкою у Львові без переплати, на Експрес. У дефіцитному потязі за словами моїх підлітків вагони лише на третину були заповнені людьми. У касах білетів – нуль. У розпалі літа.
31 рік! Всі все знали. Змінилося 6 президентів, кілька мерів Києва, кілька голів Укрзалізниці… Риба далі булькає в болоті. В системі ніби-то державної Укрзалізниці все всіх влаштовувало.
Згадалося… коли читав про розслідування Нацполіції про справу залізничної мафії…
Віктор Лешик
