Марія Матіос зробила нам, читачам, і собі гарний різдвяний подарунок. В акурат до свят у видавництві Івана Малковича вийшов новий її роман. Добрий такий том на 640 сторінок. Я загалом читаю зараз повільно (попередню “Смерть Вергілія” Германа Броха читав два місяці). А цей твір зайшов мені за 5 невідкладених вечорів.
Майстерно скроєна і зшита річ. З таким захопленням з подібної літератури читав, мабуть, ще в підлітковому віці “І один у полі воїн” Юрія Дольд-Михайлика. Невипадково згадалася така паралель, хоч і нелінійної асоціації.
Книга Марії Матіос про зловісну роль КҐБ в житті українського суспільства, яка нікуди не щезла і не вивітрилася до сьогоднішнього дня, як може здатися багатьом з нас. Як людина, яка в своєму житті двічі працювала у державній структурі, що займається питання оборони і національної безпеки, маю сказати, що Марія Матіос не просто вперше так глибоко копнула цю делікатну для нашої літератури проблематику, а зробила це надзвичайно професійно і 
системно, показавши зсередини всю ту кухню не просто на рівні переліку розхожих міфів і лякалок.
Я не говоритиму тут про сюжет, бо річ до певної міри детективна, а спойлери шанувальникам цього жанру не потрібні. Скажу кілька слів про інше. Марія Матіос – визнаний майстер сучасної української літератури. Письменниця, яку знають, читають і чекають. Тиражі і кількість перевидань таких її magnum opus як “Солодка Даруся” чи “Букова земля” говорять самі за себе і недосяжні сьогодні для колег по перу.
Але роман “Жінці можна довіряти” особливий у плані автобіографічності. Це щира і щемлива розповідь про життя Марії протягом добрих сорока років – від перших студентських днів до парламентської роботи. І ця сюжетна лінія виписана з такою любов’ю, з такою точністю і впізнаваністю, яка стає для нас, читачів-її ровесників, найкращим різдвяним подарунком – мандрівкою у власну чернівецьку молодість.
Ніхто ще так не писав про Чернівці другої половини минулого століття. Хоч загалом книжка вийшла дуже печальною, але усвідомлюєш це лише тоді, коли перегортаєш останню сторінку і співставляєш прочитане з тими випробуваннями, в яких живе кожного дня наша країна зараз.
Георгій Галиць
