Зайшов у «Сенс» на Хрещатику, купив найтовщу книгу, яку вдалося відшукати. «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Мігель де Сервантес Сааведра. 1015 сторінок! Це свіжа книга від видавництва «Абабагаламага». Чудове видання з гравюрами Гюстава Доре. Здається Борхес (можливо й помилюся, може Ортега-і-Гассет, або Унамуно) казав, що перечитує “Дон Кіхота” щороку.
Але головна і неминуща цінність саме цього видання – геніальний переклад нашого Миколи Лукаша. Це не порівняти ні з чим, і ні з ким. Такий кайф відчуваєш хіба тоді, коли ще перечитуєш “Швейка” в перекладі Степана Масляка.
Яка неймовірна, глибока і багата Українська Мова! В Совіцькім Союзі перекладати твори світових класиків було дозволено лише з російської. І тільки Лукаш працював виключно з 
першоджерелами. Він знав 22 мови! Він переклав “Фауста” Гете. Того “Фауста”, від якого був змушений відступитися навіть Іван Франко. Він переклав “Декамерона” Бокаччо архаїчною українською мовою ХVII століття!
Купуючи цю книгу, ти маєш дві книги відразу. Бо це і Сервантес і Лукаш. І отримуєш також двох Дон Кіхотів, бо саме таким “лицарем мандрівного образу” і був за життя Микола Лукаш. До цієї компанії ще можна сміливо додати й третього Дон Кіхота – Івана Малковича, директора видавництва “Абабагаламага”.
Але день народження сьогодні саме у Миколи Лукаша. Генія українського перекладу, який ходив в спортивних штанях, в шапці з помпоном, ніколи не мав зимового пальта, і не причиняв двері в свою квартиру.
Хвала богові, що Лукаш був в України. І що він є в України!
Віталій Чепинога
