Іван Андрусяк, письменник, літературний критик, перекладач, голова журі Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони». Посвята Марині Брацило…
Банда грала навиліт і росяні коси губила
на колосся падучі викапував пристріт гіркий
що сьогодні чекає товаришу степ чи могила
чи поранена птаха припаде до гирла руки
що назавтра погоничу маки в губатих петлицях
тятива голубів побіліла до горла і вглиб
кусень хліба у торбі чепелик чужа молодиця
бородатого джуру на світ запрягають воли
з міста сиплеться сажа каміння торкається броду
поганяй попри небо де вже кумачі залягли
нагорода примхлива хай буде чума в нагороду
вже по горло у воду заїхали наші воли
банда грає навиліт холоне кулеша у схроні
перламутровий дим виїдає останніх жінок
що назавтра товаришу макових лисин погони
що сьогодні погоничу рок
2000 р.
На фото: Іван Андрусяк читає цю поезію на Гала-концерті І Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони». Запоріжжя, ЗНУ, 2014 рік. Поезію, яку поет присвятив Марині, неможливо достеменно зрозуміти, допоки не звернешся до подій, які були визначальними для суспільно-політичного життя України цього року. Зокрема країна вступила в наймасштабнішу політичну кризу, трігером якої стало зникнення Георгія Гонгадзе, редактора щойно заснованого ним щотижневика «Українська правда», його смерть та оприлюднення звинувачень про можливу причетність влади до його долі.
Кризу поглибив скандал з відеозаписом розмов президента Кучми з високопоставленими урядовими чиновниками, які дали підстави звинуватити його у причетності до зникнення журналіста. Ці події прискорили консолідацію демократичної опозиції та організацію нею руху «Україна без Кучми», яка пізніше здобуде перемогу під час Помаранчевої революції 2004 року.
В цей час Марина, вступивши в 1999 році до аспірантури в Києві, починає більш тісно спілкуватися зі своїми друзями, об’єднаними навколо видавництва «Смолоскип». У 2000 році Марина виходить заміж за одного з них — Юрія Ногу, входить в коло його друзів, один з яких — поет Іван Андрусяк і якого Марина добре знала ще до заміжжя за Ірпінськими семінарами.
Зміст поезії, адресованої Марині (ймовірно з нагоди народин) очевидно має підтекст розмов, які точилися в їх вузькому колі і свідчить про те, що Марина була не байдужа до перебігу цих суспільно-політичних подій та опозиційних настроїв суспільства…
Людмила Брацило
