Вечір осередку «Кіноспільнота» вийшов цікавим і дуже теплим. Я вдячна всім, хто завітав до нас і, сподіваюсь, що все, про що говорив та співав Василь Нечепа, надовго залишиться в душі і пам’яті кожного. Всі ми тільки починаємо цікавитись справжньою, а не штучною культурною спадщиною України. І цей шлях буде непростим, як і шлях до військової перемоги над Росією, бо нам треба перш за все викоренити в своїй (!) свідомості відношення до української культури, як вторинної. Адже саме таке ставлення до всього нашого, українського, сторіччями насаджувалося у свідомості мільйонів українців підступним сусідом.
І саме тому низько вклоняюся перед титанічною працею Василя Нечепи (кобзаря та лірника, представника найдавнішої в Україні кобзарської школи), якій він присвячує своє життя протягом більш, ніж сорока років. Бо весь цей час Нечепа буквально відвойовує у забуття і темряви те, що є найважливішою складовою нашого національного коду.
Хто ми? Звідки? Що хотіли передати нам в своїх піснях наші пращури? На чому виховувалась та на чому трималась і тримається сьогодні наша нація? Що допомагає нам, незважаючи на сторіччя поневолення, берегти і свою гідність, і свою здатність до опору? Усі відповіді можна знайти у наших витоках. Знайти, вивчити, розшифрувати ці відповіді, проспівати, донести до сучасників та майбутніх поколінь знайдене та збережене — хіба це не подвиг?!
Нам давно слід перестати дивитись на свою культурну спадщину скоса, бо це очевидна ознака раба, що не в змозі скинути з себе кайдани. Мені було дуже приємно вдивлятись зі сцени в обличчя людей в залі Будинку кіно під час виступу Василя Григоровича. І я поважаю кожного, хто усвідомив важливість і користь для себе цієї зутрічи.
І вже сьогодні Василь Нечепа отримав пропозицію виступити у вересні перед викладачами та студентами Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. І я впевнена, що далі буде…
А ще я від щирого серця раджу всім, хто не був на нашому вечорі, обов’язково знайти та подивитись геніальний документальний фільм Леоніда Кантера та Івана Ясного «МІФ», який, я впевнена, стане для вас таким же відкриттям, як і для нас, хто слухав того вечора дивовижного кобзаря.
Валерія Іваненко
