Режисерів, у чиїх фільмах герой, побачивши труп, а біля трупа знаряддя вбивства, бере в руки скривавлений ніж або револьвер і розглядає з тупим виразом, я б привселюдно бив батогами. За зневагу глядача і за те, що має його за ідийота. Я вже не кажу про такий банал, коли герой бачить мокру червону калюжку, мачає в ній вказівного пальця і задумливо розглядає.
Ідийото!
Шо ти в червоній калюжці хотів побачити? Кетчуп? Фарбу? Навіщо її пацькати і нюхати? А подумати тупими мізками, що то кров і не рухати нічого — вже не альо?
Або що мене бісить… а нє, вже не бісить. Просто вимикаю. Це коли напружлива музика, героїня спускається в темний підвал… тадам… тадам… ось щось має статися… вона обережно рухається… музика нагнітається… і раптом така рука простягається… ззаду.. на плече їй… вона скрикує… а то блін просто чувак… друг…
Це капєц. Хтось у житті вже так підкрадався до дівчини? Нормальна людина спочатку озвалась би. А не кралась і не лапала за плече. Але це дуже добрий маркер, що цей трілер чи горор далі дивитися не варто. Однак я б і таких режисерів бив батогами. Бо вже спасу нема.
Ех… ізмєльчал галівудішко…
Бо в нуарах 40-50-тих усе це вже було. І тоді ще воно виглядало менш більш не так ідіотично.
Юрій Винничук
