Після Кобо Абе я пережив культурний шок. Він дав мені відчуття реальності, яка є завжди поруч із нами. Вихований на українській, західноєвропейській і американській літературах, я щомиті читання «Жінки в пісках» відчував, що це мислення не людини західної цивілізації, до якої належимо ми, і не знайоме нам західне раціо.
Для професора-етимолога, який опинився в піщаній пастці разом із жінкою, його академічна наукова підготовка не має ніякого значення. Тут він просто чоловік, а вона просто жінка наодинці з обставинами і піском як безжалісною субстанцією, здатною знищити його і її.
Це роман, який оголює екзистенційну сутність людини, для якої в певних обставинах ні стать, ні вчений ступінь, ні культура не мають значення. Про це я подумав нині, у день народження Кобо Абе, коли побачив на книжковій полиці «Жінку в пісках», пам’ятаючи давню засторогу Валерія Шевчука, яку він сказав мені, коли я був студентом, не перечитувати книжки, що справили сильне враження, аби не розчаруватися під час повторного читання.
Володимир Даниленко
