20 березня ми відзначили 382-у річницю з дня народження знаменитого гетьмана України Івана Мазепи. Наш славний національний герой Іван Мазепа, обраний на гетьманство 1687-го, упродовж 22 років своєї влади багато встиг зробити для того, щоб об’єднати українські землі в єдиній державі, розпочати її економічне відродження після тяжкого періоду Руїни, активно стимулювати розвиток освіти, науки, культури, відстояти інтереси українського православ’я у суперечках із верхівкою Московського патріархату, зміцнити міжнародний імідж України.
Пізніше історики зауважили: «Поки російський цар Петро I лише збирався пробивати «вікно в Європу», Україна часів Івана Мазепи вже тримала відкритими двері до Європи».
Але саме тому незалежна політика Івана Мазепи бісила російського царя. Результатом їхнього протистояння стали відомі Північна війна і Полтавська битва 1709 року, у якій війська Івана Мазепи та його союзник шведський король Карла ХІІ отримали поразку.
Але після того і досі російська імперія не перестала ненавидіти і боятися Івана Мазепу. За розпорядженням Петра Першого Російська православна церква оголосила анафему Мазепі й ревно дотримується її ось уже понад триста років. Нам усім відома і знаменита пушкінська поема «Полтава», така собі, образно кажучи, літературна анафема, котра і нині вважається у Росії одним із культових літературних творів. Вважається передусім тому, що написана ця поема з відверто шовіністських імперських позицій у ставленні до інших народів.
Пушкін у своїх прагненнях і помислах значно випередив сучасну йому безпросвітну кріпосницьку епоху. Але, з іншого боку, все-таки жив у ній, дихав її повітрям і значною мірою у якихось проявах, як і будь-який інший дворянин, не був захищений від її впливу. Зокрема і від впливу махрового російського шовінізму, що пишним цвітом розквітав у Росії тоді та й в усі подальші часи аж донині. Це відбилося і в пушкінських оцінках.
Але ж ми дивимося на ті події очима людей не XIX, а ХХI століття. Для нас, хто читає Пушкіна сьогодні, гетьман Іван Мазепа звичайно ж не був «предателем», як пише автор у своїй поемі «Полтава», а навпаки — він був захисником України від шовіністичних домагань царського режиму. Читаючи поему, ми і в ній також бачимо, проти якої величезної сили піднявся Мазепа, котрий ще в ту епоху дбав про зближення України з європейським співтовариством.
І, до речі, для тогочасної європейської спільноти особистість українського гетьмана аж ніяк не залишилася непоміченою. Сучасник Олександра Пушкіна знаменитий англійський поет Джордж Байрон у 1818 році написав поему «Мазепа», і ця поема стала першим широко відомим літературним твором, який забезпечив українському гетьману гідне місце в галереї героїв епохи європейського романтизму. Тут він постав безумовно цікавою непересічною особистістю. На відміну від Пушкіна Байрон ототожнює Івана Мазепу з європейським вільнодумством, а тому буде цілком логічно, якщо ми захочемо поглянути на ці дві поеми як на літературно-філософську суперечку між Байроном і Пушкіним про непересічну особистість українського гетьмана.
А ще значно раніше, у 1731 році, до образу Івана Мазепи звертався і знаменитий французький філософ Вольтер у своїй «Історії Карла ХII». Згодом, відштовхнувшись саме від вольтерівського бачення постаті Мазепи, присвятив українському гетьману свою повість «Мемуари Азема» французький письменник Андре д’Орвіль. У подальшому ця повість була перекладена кількома іншими європейськими мовами.
У 1828 році свою поему і теж під назвою «Мазепа» написав ще один знаменитий француз Віктор Гюго. Який у свою чергу надихнувся присвяченим Мазепі прекрасним художнім полотном видного представника романтичного напряму французького живопису Луї Буланже. І, звичайно ж, Віктору Гюго були відомі присвячені Мазепі художні полотна Ораса Верне, Теодора Жеріко і Ежена Делакруа (автора знаменитої у світі роботи «Свобода, що веде народ») … А оскільки і в роздумах Вольтера, і в поемі Гюго перед нами постає досить цікавий романтичний образ Івана Мазепи, можемо ми сказати і про те, що в умовній літературно-філософській суперечці між Байроном і Пушкіним про особу українського гетьмана обидва знамениті французи стали на бік Байрона, а не Пушкіна …
Я тут згадав лиш кілька імен з французької літератури і живопису. Лише перелік імен письменників, художників, композиторів, діячів театру і кіно багатьох країн Європи і світу, які у своїй творчості зверталися до постаті видатного українського гетьмана, зайняв би декілька сторінок тексту. Ось так зовсім по-різному дивилися на цю непересічну особистість дрімуча кріпосницька Росія і освічена волелюбна Європа. Аналогії сучасні також цілком упізнаються…
Ще й досі у Росії залишається суворе табу на згадування імені Івана Мазепи інакше, ніж вкрай негативно. Анафема, якій ще на початку ХVIII століття Російська православна церква піддала Івана Мазепу, ще й досі залишається в силі навіть для так званої Української Православної Церкви, що насправді є церквою Московською. Навіть при тому, що ця церква ще й сьогодні користується багатьма храмами, колись побудованими в Україні за часів гетьманства Івана Мазепи, а деякі з тих храмів були побудовані на його особисті кошти.
***
… Якогось разу возив я у Батурин свого друга із Цюріха, який приїхав на кілька днів до мене в гості до Києва. Він — доктор філософії, автор кількох солідних наукових праць з історії давньофранцузької мови, має великий інтерес до всесвітньої історії, тому з ентузіазмом сприйняв мою пропозицію з’їздити разом у колишню козацьку українську столицю. Показав я Ульріху, так звуть мого швейцарського друга, увесь історичний Батурин, побували ми і в колись побудованих Мазепою храмах… Вони справили на гостя неймовірне враження….
Я ж, зрозуміло, змушений був йому розповісти, що, на превеликий жаль, тепер ці мазепинські храми належать церкві Московського патріархату, того самого, який і оголосив анафему Мазепі ще понад 300 років тому, та й дотепер повторює її під час богослужінь у всіх своїх храмах, в тому числі й у тих, що були побудовані Мазепою…
Усі три години, поки ми верталися автівкою назад до Києва, Ульріх не міг заспокоїтися: «Ну, як таке може бути?! — дивувався він — Це ж просто неймовірно! Це дивовижна несправедливість!»…
Так, друже Ульріху! Ти маєш рацію. І нам, українцям, ще доведеться виправляти цю та інші кричущі несправедливості… Але тим часом сам гетьман Іван Мазепа усією своєю великою діяльністю на утвердження незалежної України і вдячною пам’яттю про нього, що її вже понад 300 років свято шанує український народ, просто посміявся і сьогодні сміється над тією горезвісною анафемою від хворобливо шовіністської російської чортівні у митрополичих рясах…
Олександр Рущак
