Безнадійна, що з історичної, що з моральної точок зору спроба Української православної церки, яка сором’язливо не любить щоб її називали Московським патріархатом, зберегти єдність з Російською православною церквою, живо нагадала події революції 1917-1921 років. Покликана до життя ревоюційними змінами в Європі та історичною логікою національного державотворення Українська Центральна Рада, замість заходитися біля будівництва національної держави і армії, за прикладом тих таки європейських сусідів, які постали на уламках Австро-Угорської та Російської імперій, із запалом гідним кращого застосування зосередилася на намірі демократизувати всю Росію.
Особливо політично наївно це виглядало, коли в самій Росії восени 1917 року відбувся більшовицький переворот і її народ ступив у напрямку кривавої диктатури пролетаріату, терору і згортання усіх демократичних свобод.
І тільки романтики з української Центральної Ради усе намагалися боротися за нашу і вашу свободу, не наважуючись остаточно розірвати зв’язок з вселенським злом, яке вже дихало в потилицю не лише Укранській народній республіці, а всьому цивілізованому людству.
Максимум, на який тоді спромоглися батьки-засновники, це ІІІ Універсалом УЦР проголосити автономію УНР. Сміливості проголосити незалежність, та й то фактично на папері, вистачило тільки тоді, коли бій за реальну свободу і незалежність вже було програно більшовицьким бандам. Як наслідок, намагання протистояти історичному поступу, самій логіці подій, які штовхали до проголошення незалежності значно раніше — щонайменше з лютого 1917 року, а не із запізненням в січні 1918, — обернулися не тільки її втратою, але й численними людськими жертвами.
Те саме чекає на Українську православну церкву московського патріархату.
Не знаю, що ще має скоїти її московський центр на чолі з громадянином РФ Гундяєвим, аби українські ієрархи нарешті прозріли і не просто стали на бік своєї пастви, а виконали волю історії. Власне, нехтування її законами одного разу вже зіграло злий жарт з тією ж таки церквою. Розправившись з Українською народною республікою та її спадщиною більшовики невдовзі так само розправилися і з церквою та її поводирями.
Якщо у Києві досі не розуміють, що їхня митрополія з неволі давно зробила крок у напрямку від вселенського православ’я до сектанської ізоляції у межах власної національної гундяєвської церкви, то принаймі вивчили б історію власного народу. Звісно, якщо справді хочуть його опікати. Місця для окремішньої української церкві у гундяєвській секті просто не передбачено. Як не передбачено місця для існування українців у московській картині світу.
Юрій Чорней
