Друзі просять мене писати коротше. Що ж, світ тепер став лаконічним, як крапка. Думаю, мої віршовані медитації якраз влучають у цю категорію…
Стіни чотири – п’ять кутів
Хтось так хотів…
Одна змія на двоє жал
Хтось так бажав.
І липне листя на вікно
Таке воно.
І тиждень, як якесь кіно,
Один мінор…
Мені б польоту і прем’єр
Через бар’єр.
Мені б повітря, а не скла,
Ти там була.
Від всіх вже кругом голова
Слова, слова.
А ти серед усіх цих сальс
Хотіла вальс…
Та крутить світом злий язик
Як сотня дзиґ.
Ой, не ховай же ти очей
В шафи ночей.
Не говори і не мовчи
Чужий, нічий.
Коли холодний дотик рук
Порожній звук.
І павутину в’є життя,
Як той павук…
А щось вершити – незруки,
Одні пастки.
Не визнає холодний дощ
Церков і прощ.
І що насправді небеса?
Лише роса.
В самотності нема подруг,
Нема свекрух.
У клавіш пропадає звук,
Натиснеш – брук.
І всі летять на ліхтарі,
Як комарі.
І ти так прагнула тепла,
Ти там була.
Не повертаймося в ніщо,
Бо що?
Ануш Балян
