Щодо запрошення письменників до шкіл, бібліотек і всякого такого… 1. Письменство – це моя робота, а не хобі. Я довго вчилася, щоб уміти робити те, що роблю, і хочу за це отримувати оплату. 2. Виступ – це частина роботи, інколи – волонтерство. Але я волію сама визначати, коли маю змогу волонтерити, а коли ні.
Наприклад, я майже завжди погоджуюся виступити онлайн до години, натомість поїхати за свої гроші у свій вихідний – я вже зважую, чи так сильно мені це потрібно. Або виділити пів робочого дня під це (дорога туди, дорога назад, зустріч). Час на виступ конкурує з іншою роботою, за яку мені платять гроші. І я змушена дуже зважувати, вписується поїздка у мій графік чи ні.
3. Виступати перед дітьми можуть не всі. Це навички, увага до свого образу, інтерактив. Загалом це не обов’язкова активність, це – свято, а не урок, який треба перетерпіти. Тож якщо люди, котрі запрошують, не зацікавлені у святі, навіщо витрачати свої сили й час?
Зацікавленість для мене проявляється в тому, чи замовляють наперед книжки, чи готуються до зустрічі, чи пропонують відразу гонорар та оплату дороги. Я дуже вдячна тим, хто піклується про всі ці пункти.
Мене прикрять ситуації, коли за майстер-клас чи дитячу кімнату платять, а за зустріч із письменником – ні. Я знаю, що існують плани, в які гарно вписуються зустрічі з письменниками, але в мене є основна робота, я в це не граюся.
4. Багато що може врівноважити добре людське ставлення. Я приходжу до дітей, коли вони прочитали мої книжки і кличуть поговорити. Я приходжу в зум, бо це – година мого часу, а не пів робочого дня. Я приходжу в бібліотеки на районі і в школу своєї дитини, якщо кличуть. Я також приходжу, коли зустрічі організовують мої видавництва, беручи на себе всю логістику, замовлення книжок, організацію процесу.
5. Звісно, не всі книжки варто купувати, деякі вже є в домашній бібліотеці і нормально принести їх на зустріч на підпис. Нормально замовити собі там, де дешевше.
Ольга Купріян
