У Відні в рамках щорічної кампанії з популяризації читання книжок «Одна книга. Одне місто» за 2024 рік ухвалено надрукувати роман Андрія Куркова «Пікнік на льоду» стотисячним накладом і безкоштовно роздати на вулицях міста. При цьому автора чомусь називають найпопулярнішим (!) українським письменником у світі.
Не заперечуючи його популярности серед масового читача (втім, не надто обкоськаного увагою метрів світової літкритики), я проте неабияк здивований таким безапеляційним визначенням Куркова як українського письменника. І то не тільки в зарубіжних ЗМІ, а насамперед в українських.
Адже Курков пише російською. Тож його лише дуже умовно можна назвати українським письменником. І що з того, що він живе в Україні. Місце проживання не має значення. Не грає ролі навіть і його україноцентрична налаштованість. А от мова творів має величезне значення, бо вона головний маркер, який визначає належність письменника до тої чи иншої культури (так вважає, наприклад, і видатний літературознавець Юрій Барабаш).
Не можна бути українським письменником, пишучи чужою мовою. Адже мова є тим найважливішим матеріялом, з якого формується весь масив тексту, починаючи від художніх образів і кінчаючи емоційно-психологічними властивостями народу, який тою мовою розмовляє.
Таким чином Курков є породження таки російської, а не української культури. І якщо підійти до питання максимально виважено, то найстотніше визначенням цього автора мало би бути, на мою думку, таке: український російськокультурний письменник. Але аж ніяк не просто український письменник, позаяк це вельми дисонує з правдою.
Володимир Яворський-Волдмур (В.Н. Ясмин)
P.S.
На Амазоні українські книги — в розділі рос. літератури…. А після так званого бестселера про пінгвіна мені було шкода згаяного часу і страшно за людей, які то перечитують чи хвалять… Ще й представляти тією москальською книгою нашу культуру — то жах.
Галина Гаврищук
Люди, які шукають у книгах відповіді на пекучі питання свого життя, а не просто розваги чи сховку від дійсности, навряд чи зможуть читати його прозу. Ця демонстративно доброзичлива насмішкувато-іронічна манера, якою просякнуті його тексти, перетворюють реалії нашого світу на таку собі нешкідливу бутафорію… Тож не дивуюся, що вам той “пінґвін” не припав до серця. Я названий роман не дочитав і до середини.
В.Н. Ясмин
Мене теж здивувала ця новина. Витрачаються шалені гроші на твір, який нічого не вартий і ніяк не говорить про Україну, не є високохудожнім. Навіщо така кількість? Для кого: українців чи поляків? В Іспанії так роздають українцям книжку «Доця» Тамари Горіха Зерня, замість того, щоб роздавати переклад іспанцям. Нашим же салом – по наших губах. За умови, що іспанці взагалі не розуміють українців. Із захватом читають (і рекламують) Лимонова (!). Нашої культурної політики нема…
Агнія Богун
