У Народному домі міста Тисмениця пройшов вечір пам’яті Олега Лишеги (1949-2014), присвячений 75-річчю поета. Промотором заходу виступив відомий фотохудожник Ростислав Кондрат і підтримала міська влада. Захід вдався, всі виступаючі (Галина Чубай, Віктор Морозов, Оксана Лишега та ін.) витворили живу атмосферу розмови про Поета.
Камертоном зазвучали підсумкові слова Галини Чубай: “Коли їхала сюди, сестра запитала: 
Куди їду. – До Лишеги, – відповіла я. – Знаєш, – сказала сестра, – зі всіх приятелів, які були в Грицька, я найбільше любила Олега”.
Міський голова чи, власне, міська головиха, оголосила, що заснована міська премія імені Олега Лишеги (знаючи Лишегу, розумію, як його крутило би від цього офіціозу, – але нема на то ради).
З Лишегою я познайомився восени 1994, а перманентно зустрічалися в 2009-2014 роках, коли він приїжджав на фестиваль “Покрова” імені Тараса Мельничука та фестиваль імені Квітки Цісик у Лісках (івано-франківська спілка письменників була співорганізатором цих фестивалів, і я, як голова, активну брав участь у їх проведенні).
На похороні Лишеги я ніс його портрет від хати до цвинтаря, і все мені здавалося, що зараз зустріну Олега на вулиці з традиційним наплічником, який зі здивуванням запитає: А що це ви придумали?
Лишега не є моїм улюбленим поетом, але він залишається одним із важних для мене митців, які допомогли мені переосмислити світ поетичного. Таких поетів не просто люблять, з ними розмовляють впродовж життя…
Євген Баран
