Пройшовся вчора “Книжковою країною”. Захід — масштабний. Неймовірна кількість книг. Візуально здалося, що такої кількості та якості видань раніше в одному місці не бачив. Сказати, що зросла кількість видавництв, не беруся. Видалося навіть, що їх стало менше. Що ж, можливо, не всі доїхали.
Зате потужні видавництва вразили широтою асортименту. Аби “охопити” читача, окремі з них тримали ятки як надворі, так і всередині павільйону. Мабуть, давно був на такого штибу заході. Тому приємно був уражений якістю книгопродукції. Різноманітні палітурки, кольорові обрізи з візерунками, приємні дрібнички у вигляді закладок, фірмових – паперових! – пакетів тощо й тощо. Різноманітністю поліграфічних знахідок вражали стоси дитячої літератури…
Щодо змісту книжок… Більше десяти років війни. Із них – 2,5 років повномасштабної. Проте є видавництва, які війна “не зачепила” зовсім. Ніби живемо в країні мрій. Можливо, багатьох читачів це зовсім “не шкребе”, бо вони живуть у паралельному до війни світі. Так само можливо, що опосередковано таке враження формують і видавництва своїм асортиментом, популяризацією, пропагандою конкретних “сенсаційних” творів, які дуже мало стосуються теперішнього й майбутнього життя країни.
Що ж, їм, видавництвам, треба продати якомога більше з надрукованого. Але чи вже не час звернути увагу на значно актуальніші проблеми нашого сьогодення?
Таки мілітарна література займає певне місце у багатьох видавничих портфелях. Проте не наважуся сказати, що в якомусь видавництві це місце вагоме, тим паче – провідне. А вже би час. Автори є. Передусім ті, хто бере участь у бойових діях, у постійній допомозі фронту. Чомусь у кумирах видавничої політики (а отже, ці кумири ненав’язливо нав’язується читачам) перебувають учорашні літературні “лідери”.
На цьому невтішному тлі є таки світлі плями. Наприклад, організовані чи то ГО “Фронтмени”, чи який там у неї статус, презентації справжніх “воєнних” авторів і книг. Тих, хто пережив війну безпосередньо, пропустив її через себе. Не може не тішити, що в програмі “Книжкової країни” “фронтменівські” заходи виокремлені навіть графічно, відбуваються у своєрідний прайм-тайм виставки.
Із прикростей: значна частина учасників цих заходів скаржилася на те, що винесли їх кудись на виселки, в 4-й павільйон, шлях до якого не одразу можуть указати навіть люди з бейджами організаторів.
Ще раз із приємністю взяв участь у презентації “Стратегії протистояння” Євгена Силкіна – документальний виклад перебігу подій перших місяців повномасштабки від людини, яка гарантує достовірність написаного. Що ще раз підтвердили слова генерала Сергія Наєва, якого завжди з цікавістю слухають. Основний висновок: наша армія не дрімала, була готова до відсічі; перші перемоги – не випадкові, а є синтезом небувалого бойового піднесення зі швидкими й удалими рішеннями керівництва. Те, що було мало військових і зброї, – це вже претензії не до нашої армії, а до політичного керівництва країни. Як до теперішнього, так і до багатьох “папєрєдніків”.
P.S.
Щойно невелике підтвердження прийшло на електронну пошту від одного з видавництв: “Новинки фентезі та фантастики у передзамовленні”. Й жодного разу не було від цього видавництва промоції видань про війну, творів митців-воїнів. І це не виняток, тому не називаю видавництво. Для чого ризикувати, коли можна потихенько рубати бабло звичним шляхом, утримуючи в полі впливу звичного читача…
Микола Васьків
