Якщо не придбали цю книжку, радійте і веселітеся: вам щиро усміхнулась доля. Зробила, дякуючи їй, усе, щоб, як мовиться у Писанні, не ввести у спокусу і визволити од лукавого. Почнімо з того, що ви зекономили кругленьку суму за 107 сторінок дебелого, як штахетини, шрифту, оправлених у копійчану палітурку. Але навіть такі гроші в сім ділі не головне. Головне, що ви гарантовано вбереглися од помутніння мізків і – що особливо цінно в наш тривожний час – од клінічного нервового зриву.
А я, телепень, знову вляпався. Вкотре у ролі того недоріки-цигана, який вирішив на базарі хроном насититися. Акурат так само очі на лоба лізли, коли сю книженцію в поті чола уплітав-галамажив.
Щиро кажучи вони й не винні, очі, бо таки не бачили, що купували – замовляв сю 
бібліопоживу в інтернет-книгарні “Є”. Купився на прізвище письменника, творчість якого віддавна смакую, як причастя. І звісно ж, на сам твір, доти не читаний.
Але ж лелечко моє – що то за видання! Згадую приповідку мого батька: “Якби небожчик Гнатко встав і побачив, що тепер з його хатою, відразу вмер би”. Боюся, точнісінько така прикрість сталася б і з Євгеном Маланюком, якби той дивом воскрес і взявся почитати це видання. Добре, що передбачливі продуценти сеї кунст-поліграфії з видавництва “Сварог” не вписали туди прізвища зіц-редактора. Хоча, з іншого боку, могли б і чесно признатися: “Редактором не насівалося”. Ще й щирого коментаря утнути: ми, мовляв, люди добрі, не читательники, ми видавательники, а кожен із вас, сю халепу придбавши, хай собі коло свого екземпляра вкляка й олівчиком кожну сторіночку править “до зеленого понятія”. Книжка, звісно грошей коштує, зате квест дурно даємо. Ще й який! І “рекбусів”, і “кроксвордів”, і “головоломок” – оберемками носіть!
От, до прикладу, сиди і пухни мізками, читачу, що воно за історичний період такий: “від УПІ-го ст. до Хр.” Чи попрій над шифрограмою “Географ бо… ще тісніше зв’язана з культурою…” Або гадайте на просі, що воно за місто таке “Цартород”. Чи чухайте потилицю над новацією, яка переплюнула вже й новий правопис: радостЕ, успішностЕ … – це, щоб ви розуміли, іменники, вжиті в родовому відмінкові. Такого страхолюддя на 107-ми сторінках – міхи і лантух.
А вся притичина в тім, що підприємливі ділки з видавництва, очевидно, вирішили “зекономити” на редакторові. Довірили сю справу Залізяці з якоюсь допотопною програмою редагування. Очевидно, з тих, “що по-укрАінскі понімают, но нє разговарівают”. Бо, скажімо, Маланюк пише: “Візантія погорджувалася”, а Залізяка редагує “Візантія погоджувалася”, автор пише “деревлянський”, “мусіла”, а “сварожній” Залізяці раптом забандюрилося відтворити ці слова по-своєму: “де-ревлянський”, “му-сіла”. А що таке “мцмо” – цього вам, гадаю, й апостоли не розтлумачать.
Можу хлюпати і хлюпати такою редакторською мулякою, але, звиняйте, не хочу вдруге викликати нудотну хвилю. Вкотре, стуливши книжку, почуваюся так, наче на торжку мене “нагріли” жевжики-наперсточники. Тепер минатиму “Сварог” десятою дорогою. І вам раджу.
Валерій Ясиновський
