Полохливе намагання заходу будь-що уникнути «ескалації» вже призвело до значного посилення цієї самої «ескалації». По суті, вісь зла, уважно спостерігаючи за демонстрацією немочі Заходу в ході російсько-української війни, «делегувала» одного зі своїх проксі (Північну Корею) на війну проти України з тим, щоб промацати Захід на предмет його перспективної вошивості.
Якщо Захід вчергове заковтне шмарклі, відбувшись безпомічними меседжами про те, що це «небезпечно, дуже небезпечно», вісь зла неодмінно рухатиметься далі. Адже мета – не просто пограти м’язами чи налякати погрозами, а – як мінімум переділ світу з відведенням для Заходу місця в резервації. Максимум – повне домінування на планеті Китаю і росії; умовний розподіл світу на сфери впливу між цими країнами.
Чому умовний? Тому що, зважаючи на апетити «старшого брата» і його реальну силу, для росії в цьому дуеті буде відведена роль такого собі геополітичного вертухая на китайських побігеньках: стежити, щоб арештанти не бунтували і не порозбігалися.
За таких умов ослаблена й полохлива Європа, залишившись без американської «парасольки», впаде гарантовано швидко – під вагою спровокованих віссю зла міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, неконтрольованого напливу мігрантів з глобального Півдня, а також за рахунок провокативної діяльності ідеологічних ліваків і праворадикалів, а ще – активізації проплачених агентів і просто корисних ідіотів у масмедіях і владах європейських країн і т.ін.
Сполучені Штати, якщо зважати на їхню військову, технологічну та економіко-фінансову потугу, можуть зберегтися і навіть зберегти свій вплив. У межах своїх кордонів. Можливо. Але в будь-якому разі щупальці осі зла будуть неухильно і поступово розривати Америку зсередини. Бо для Китаю 10, 20, 50 чи 100 років – історична миттєвість. Він терпляче чекатиме, поки кістлява рука неминучості все сильніше стискатиме горло «цитаделі демократії» — Штатів.
Зважмо на те, що Трамп з його вкрай згубною і вкрай небезпечною для США і всього світу ідеєю ізоляціонізму – це ще тільки квіточки на американській клумбі. Справу Трампа незалежно від результатів виборів 5 листопада продовжать його послідовники. Адже бацили турбулентності вже по-дорослому ковбасять Америку. При цьому, заковтнувши Європу, вісь зла всі свої колосальні руйнівні сили спрямує безпосередньо на Штати, які на той час, втіливши «американську мрію» Трампа про ізоляціонізм, очікувано опиняться наодинці зі світом варварів.
«Мы на горе всем буржуям // Мировой пожар раздуем, // Мировой пожар в крови — // Господи благослови!». Це вже не Орвелл, у якого, пам’ятаємо, світ був поділений на три приблизно рівні основні частини – Океанію, Євразію і Остазію, котрі перманентно воювали між собою, по черзі залучаючи на свій бік маргінальне геополітичне «болото».
Це навіть не двополюсний світ ХХ-го століття (США і СРСР). Це буде світ, накритий ковпаком «Піднебесної».
***
Чи є якась надія, що Америка почне робити щось реальне для України, а не лише цвиркати піпеткою допомогу і сто п’ятдесят разів висловлювати стурбованість і занепокоєння? Чи є в Америці усвідомлення, що саме в Україні вирішується доля західної цивілізації і фактично доля світу принаймні на найближчі десятиліття?
Вірогідність значного збільшення американської допомоги, на жаль, є невисокою. Схоже на те, що американці справді бояться китайців більше, ніж росіян. А відтак бояться української перемоги, яка може призвести до розчленування росії і переходу якихось її частин до Китаю, що перетворить Піднебесну на світового мегамонстра.
Чи варто сподіватися, що Захід нарешті, перед падінням у прірву, зрозуміє ступінь смертельної загрози для нього і для всього світу і почне діяти реально і кардинально, поки має воєнну, технологічну і економічну перевагу над віссю зла? Так. Вочевидь мусить спрацювати інстинкт самозбереження, хоча складається враження, що Захід (за незначними винятками, як-от Ізраїль) дотепер живе в парадигмі кінця ХХ-го століття з його крахом комуністичного блоку і торжеством фукуямівської теорії про «кінець історії».
Насправді світ кардинально змінився. Захід з його сліпою й анемічною політикою допустив (більше того – він часто цьому сприяв і по черзі «підгодовував» то одного, то другого, то третього хижака) консолідацію країн, які є його ворогами. Окремі з цих країн є надзвичайно потужними, інші – агресивними. Ступінь ненависті переважної більшості населення цих країн до Заходу зашкалює і є нечуваним в історії. Сподіватися, що ця ненависть кудись «розсмокчеться» – наївно і смертельно небезпечно.
***
Що буде після виборів 5 листопада? Для нас, українців. За умови, якщо переможе Харріс, шанси на збільшення допомоги з боку США практично нульові. Буде приблизно така ж тягомотина, як і за полохливого grandfather Байдена. Тобто – війна на виснаження, поки русня матиме ресурси для її ведення. А це може тривати ще кілька років…
А якщо Трамп?.. Непередбачуваність цього гротескного персонажа не дозволяє прогнозувати його дії. Втім, не можна виключати сценарію, за яким він почне діяти агресивно стосовно росії і Америка значно збільшить обсяги допомоги для України. Проте, на жаль, більш вірогідно, що Трамп буде все-таки змушувати Україну відмовитись від захоплених рашистами територій. Це може бути своєрідний ультиматум. Україні, а не росії. Мовляв, або погоджуйтесь, або повністю припиняємо будь-яку підтримку.
Ми про такий сценарій здогадуємося, а в москві про таку ймовірність напевно знають. Не можна виключати, що Трамп, як йому здається, вигідно сторгувавшись (і не здогадуючись, що росіяни все одно обдурять його), уже пообіцяв українські території бункерному маніяку. І саме тому спостерігаємо шалене форсування наступальних дій ворога впродовж останніх тижнів напередодні американських виборів: заковтнути, не рахуючись з величезними втратами («баби ішшо нарожают») якомога більше української території, перш ніж «Трампушка» оголосить свій ультиматум…
Що робити українцям? У нас нема альтернативи: тільки знищувати фашистську нечисть і відстоювати свободу і незалежність рідної землі. І насправді доля світу вирішується не у Вашингтоні чи москві, а – на полях битв українців з ворогом.
***
Тим часом вступ у війну північної кореї небезпечний і вже безпосередньо загрожує інтересам і позиції США в Південно-Східній Азії – надзвичайно важливому для Штатів геополітичному регіоні. Під загрозою опиняється тутешній ключовий союзник США – Південна Корея. Участь Північної Кореї у російсько-українській війні безперечно посилить її армію, збагативши не лише воєнним досвідом. Відтак абсолютно реальною бачиться перспектива спровокованої Пхеньяном великої війни на Корейському півострові. І Америка тут уже не обмежиться «стурбованістю». Скоріш за все, їй доведеться робити свою участь у цій війні значно предметнішою… Що робитимуть за такого повороту справ Китай і росія – тут і до ворожки не ходи.
І при цьому не забуваймо, що поруч знаходиться Тайвань як ще один союзник Вашингтона і об’єкт дуже щільної геополітичної «зацікавленості» Китаю. Офіційний Пекін неодноразово заявляв, що рано чи пізно Тайвань повернеться в 家乡港 («родную гавань»). Як може відбуватися процес «повернення» — тут є варіанти, в тому числі – той, якого бояться американці. Бо, схоже, не знають, як реагувати.
Отож, все-таки, як у такому разі діятимуть Штати? Не знаю. І не хочу прогнозувати, бо страшно. Бо довести ситуацію до подібного розвитку – означає визнати, що ти геополітичний лох і тєрпіла…
Не хочу усвідомлювати, що живемо в час сутінків євроатлантичної цивілізації. Не хочу вірити, що Захід, досягнувши фантастичних висот у сфері цивілізаційного розвитку, так безславно здується, дозволивши новітнім вандалам втопити світ у вакханалії зла і терору…
Михайло Сидоржевський
