Справді, творчість — дуже складна річ, стан душі і явище часто незбагненне, незрозуміле і непоясниме, нерозгадане, про що я не раз писала, дивуючись, захоплюючись, бува, й нарікаючи:
Це словосІяння і словосіЯння –
вічне і віще-
для кого, крім тебе, потрібне?
Для чого й навіщо?!
Це – радість твоя осіЯнна
і мука пречорна…
О, воленько пісні примарна!
О доленьки жорна…
І раптом учора, отримавши перше вітання від своїх посестер із дорогого моєму серцю історичного граду Володимир-Волинського із відгуком на мої творчість і добіркою віршів, зробила відкриття, що майже все своє творче життя в переддень свого «Новоліття» пишу своєрідний поетичний звіт… І цих звітів набралося стільки, що можна видавати книжку…
Може й варто, бо в кожному цьому «поетичному звіті», як у краплі дрібній роси (чи сльози) сконцентрований згусток моїх вражень за кожен прожитий рік – від світу, від подій, від людей… Моїх переживань, моїх роздумів і висновків…
Отож «два звіти»…
Перший — написаний кілька десятиліть тому, і другий – за тиждень до дня народження.
Сімейний портрет 1948 року
Сорок восьмий. На ослоні
біля хати на осонні
тато з мамою сидять.
В мами шия у намисті,
в мами очі — небо чисте…
Гуси з вирію летять.
В тата – вишита сорочка.
Сто морок й одна морочка:
тато – чоловік і зять.
Тато скоро стане татом.
Та не нам про це казати –
нас іще немає.
Лиш на давнім фотознімку
на лиці щасливім жінки –
мамин погляд сяє.
Ріка
Ця ріка – не ріка,
Ця ріка і на річку не схожа…
То мов кара Господня жахка,
То як усмішка Божа…
І вода в ній – калина гірка,
І вода в ній – калина червона…
То прозора, як скло,
То густа і мутна,
Як потовчені вороном грона…
Ця ріка – не ріка!
Ця ріка – як в’язниця в’язка,
Як солодка й привільна праволя!
Наче стежка вузька,
Наче стьожка тонка
В подолку материнського поля.
Ця ріка – нічия.
Ця ріка – наче я:
То нестримна гірська течія,
То молочно-медова заплава…
То ревуча й могуча,
Як Дніпр – у грозу,
То як пісня вдови,
Перелита в сльозу,
То поникла у кручах,
Як у царських хоромах –
Звитяга гетьманська і слава…
Ця ріка – як міраж.
Мов гусарський кураж,
Як спокуси п’янкі дівування…
Ця ріка – не ріка,
Це – стихія п’янка,
І надія, і віра остання,
Що у невідь несе
Мій ковчег-оберіг –
Подароване Богом човенце,
Поміж двох берегів,
Як між двох ворогів,
Що зійшлись у кривавому герці…
Ця ріка – не ріка!
Ця ріка говірка –
Моя писана торба з громами!
Моя смертна вина, і знання, і знаття,
Моє віно – від батька і мами…
Ця ріка… –
Моє грішне коротке життя
Й моя битва безвічна,
І моя переможна яса!
Моя прірва бездонна і вись…
ЦЯ РІКА…
Як Господня рука
Понад нами й під нами…
ЦЯ РІКА…
Моя доля земна і святі небеса,
У які відлечу
На світанку колись
З журавлями…
Галина Тарасюк
