Мені так важко було дитиною зрозуміти навіщо вдома завжди садили багато картоплі. Запитувала. І бабуся відповідала: лиха не бачила, тому й запитую таке. Як буде картопля в погребі — все переживемо. Що саме «переживемо» мені не пояснювали. Тому я так і не знаходила відповіді на своє запитання щодо картоплі, яке й далі виникало час від часу.
Бо її, картоплю, у нас не дуже то й любили, частіше готували макарони, гречку, рис…
Зараз працюю над спогадами тих, котрі пережили голодомор, не в моєму селі, але з моєї області. Так от одна жінка говорить, що їхню родину врятувала від голоду саме картопля, яку чомусь всю не конфіскували. А потім подумала і додала: «Я своїм дітям кажу: не лінуйтеся, садіть картоплю, як буде картопля в погребі – все переживемо».
Ось, і мама моя телефонує та розповідає, що картоплю викопали і занесли до погреба. Урожай не той, на який очікувала, але вистачить. Та й добре, що так. Зимувати з картоплею в погребі сільським людям спокійніше. І на це є давня причина…
Тетяна Череп-Пероганич
