Культура

«Одне дихання» Степана Ганжі

Його килими зорять очима праведників, а барва породжує барву, не відпускаючи її, і тому між ними не помітите межі. Згадується Іван Франко: «Рівно, барвно, поєдинно». Із сином завітали до Майстра у його тісненьку обитель-робітню. Не бачилися рівно на три килими.

Один із них митець присвятив пам’яті свого друга і побратима, славетного поета, художника Олеся Доріченка, з яким побраталися ще у часи спільної праці солістами танцювальної групи Національного хору імені Григорія Верьовки і мандрували країнами й континентами, множачи мистецьку славу України, стрічаючись із видатними українцями (ось вони на світлині удвох з Доріченком, юні, осяйні, в Канаді, у товаристві поета Бориса Олександріва).

… У вересні, в роковини по Олесеві Доріченку, килим Олександра Ганжі поповнить експозицію столичного Будинку-музею Михайла Грушевського, — цим музейним простором вельми опікувалися побратими.

Як народжуються шедеври Ганжі?

«На одному диханні», — усміхається Митець, показуючи один із килимів. І креше лукавою іскоркою: «Але оце «одне дихання» тривало рівно сім місяців. Без дня і ночі».

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.