100 книжок Незалежності, які запропонував Вахтанг Кіпіані, книжок, які дають можливість пізнати історію України, Європи і її сусідів, справляють трохи дивне враження, бо якщо вже згадувати Грабовича, то колосальний вплив справила його книжка «Поет як міфотворець», а не «Шевченко, якого не знаємо».
Якщо йдеться про Соломію Павличко, то треба було згадати її книжку «Дискурс модернізму в українській літературі», а не її монографію про Агатангела Кримського, що мала значно менший резонанс. Крім того, у цьому списку змішалася мемуаристика, інтерв’ю з науковими монографіями, документами й популярними історичними виданнями.
Такі автори як Наталя Яковенко і Сергій Плохій представлені списком, хоча серед їхніх книжок є вдаліші і менш вдалі. Зовсім дивно, як на мене, що книжки Данила Яневського опинилися поряд з книжками Наталі Яковенко. Думаю, для Наталі Яковенко це не комплімент.
Я дуже добре пам’ятаю, яке сильне враження справили на мене «Історичні есе» політолога й історика Лисяка-Рудницького у 2-х томах, але сам інтелектуал помер у 1984 р., ще до Незалежності, тому його книжки належать все ж до іншого контексту. Натомість варто було згадати есеїстику Миколи Рябчука, що була і є мотором мислення багатьох українців.
Висновок із цих 100 книжок, запропонованих Кіпіані, напрошується один: зроблено його похапцем. У нас рейтинги переважно такі — без визначених критеріїв, тому усі ці списки нагадують венігрет. А ще ця мегаломанія — 100 книжок. Та назвіть 10, але таких, що реально змінили спосіб мислення і контекст.
Роксана Харчук
