Все життя маю величезний сантимент до розумних. Є в них якась така заспокійлива безмовна обіцянка, що все буде добре. Бо в розумних відбивається загалом усе людство. Люди, котрі системно, переконливо і упевнено знають та розуміють своє – дуже зачаровують.
Вони – наша колективна мама, до котрої хочеться пригорнутись, щоб відчути глибокий спокій і умиротворення від того, що хтось розумний про все потурбується. Тепле і оберігаюче вогнище посеред величезного дикого лісу, до якого хочеться притиснутись якнайближче і намагатись не думати шо там у темних хащах за спиною.
Я з великою недовірою ставлюсь до лідерів суспільної думки, бо загалом знаю про суспільство та якість його, суспільства, думок. І тому можна собі уявити думки якого штибу і калібру випасають лідери думок суспільних. Але обожнюю людей, котрі є лідерами думок власних. Котрі мають у своїх світлих як щире золото довбешках добре поскладані власні думки і чудово дають собі з ними раду. У їх голови хочеться заглядати як у панорамні вікна з надихаючими краєвидами.
Розумні люди – як піґулка заспокійливого від тотальної розгубленості та відвертого абсурду, котрими напханий наш світ. Байдуже у якій формі – книжка, інтерв’ю чи стаття. Від них перестає боліти голова, зникає нудота і апатія. Хочеться жити.
Володимир Гевко
Не скажу, що до 21 квітня 2019 року РОЗУМНИХ людей в Україні було менше, ніж зараз. Скоріше навпаки!
То чому ж їх майже ніхто тоді не став слухати? Лише 24,45% виборців – люди РОЗУМНІ, та ті, що до них прислухались!
Я з жахом думаю, що якби 21 квітня 2019 року на вибори прийшли всі виборці, то «ЗЄ» мало б не 73,22% прихильників, а значно більше…