Молимось вогню, первісному богу гордих,
у танку шаленства, у гоні інстинкту.
Хто не втримає ритму, рівноваги, опори —
назавтра попелом крізь землю ростиме.
Молимось вогню, що тужить нашою кров’ю,
що папороть серця запалює покликом предків.
Молимось вогню під його осяйною покровою
словами гімну, що бентежить терпко:
«Очисти нас від скверни, ватро Купала,
ти ж сонце годуєш свого полум’я вим’ям,
що, вранці сховавшись за мряки опалами,
тіло вогненне у ріках Вітчизни вимиє».
(Ігор Калинець. Вогонь Купала. 1966)
Декілька разів мені щастило перетинатися в розмовах з Ігорем Калинцем, найтриваліше після вручення премії ім. Б.-Н. Лепкого в червні 2007 у Львові. Ми сиділи поряд за столом в якійсь ресторації.
Пам’ятаю, як я запитав пана Ігоря, що дала йому Шевченківська премія? І пан Ігор спокійно відповів: статус, премія змінила мій статус. Це було ще у ті благословенні часи, коли Шевченківська премія додавала ваги письменникові. Нині премія не додає, а забирає. Це теж реалії нашого літпроцесу.
Колись Іван Світличний назвав Калинця «справжнім реалістом», і в цій оцінці є глибинність розуміння поетичного експериментування Ігоря Калинця — називати речі своїми іменами, якими б страшними ці імена не були (Світличний).
Іронізуючи над власним тривалим літературним мовчанням, поет називав себе «імпресаріо колишнього Ігоря Калинця». Гадаю, у цій гіркій іронії була й оцінка читацькій спільноті, яка діставала поета питаннями про причину мовчання. Так ніби їй мало того, що поет живий і 
здоровий. Від поета вимагають нових слів, так ніби раніше написане ним встигло постаріти і вмерти.
Калинець, як глибинний поет, не потребував піддаватися світоглядній чи естетичній кон’юнктурі, бо дотримався найголовнішого правила писання — ніколи не брехати собі. Це не популістська винниченківська формула «чесності з собою», це ключ до вростання митця у сакральний простір Слова.
Євген Баран
P.S.
Чужий мені та студений. А відтак байдужий, як і Сапеляк альбо Старун…
Роман Кухарук
Книга Ігоря Калинця «Пробуджена Муза» — велич української літератури в темних часах неволі. Тому боляче читати фейк пана Романа Кухарука.
Tadeusz Karabowicz
… Кухарук инчим не буде. І ми инчимо не станемо. А Калинець си раду дасть і без нашого сприйняття чи несприйняття.
Євген Баран
Ніхто не хоче, щоб ви панове були инчими! Будьте собою, так вам добре, нічого не міняти, але в одному легковажному реченні не піддавайте під сумнів творчості Ігоря Калинця, Степана Сапеляка і Василя Старуна.
Tadeusz Karabowicz
Я нічому і нікого не піддаю сумніву, я літературознавець, який знає ціну Слову.
Євген Баран
