Час від часу соціальна мережа рясніє роздумами, дебатами та й просто, вибачте, срачами на тему, винесену в заголовок. А й справді — що?! Вилучити зі шкільної програми? Але ж, відомо – те, що заборонено, здається солодшим. То що робити з «вєлікой руской літєратурой»? Здавати в макулатуру? Апологети, оно, волають: «На площадях прикажете жечь?!»
Моя власна думка така.
Твори російських авторів мають бути в програмі зарубіжної літератури. Салтиков-Щедрін «История города Глупова», обов’язково Достоєвський «Бесы», О. Волков «Погружение во тьму» — багато не треба. І коли вчитель дасть завдання дев’ятикласникам прочитати ті «Бесы», а діти плюнуть на те чтиво — оце і буде найкращим результатом шкільної освіти; карати їх за це не треба.
Що ж до російських книжок загалом, то мені спала на думку чудова ідея. Хто би підказав нашій владі зорганізувати «Потяг велікой русской літєратури»?!
Маємо кинути в українському суспільстві заклик: «Українці, хто не бажає тримати вдома книжки з томами російських авторів, формуйте посилки та шліть їх в наш Мінкульт. Ми складемо їх до товарних вагонів і цей довжелезний залізничний склад відправимо до росії з написом: «Ваше — вам: чужого нам не треба!»
Гадаю, ця акція мала би надпотужний ефект не лише для росії, але й усього світу. Особливо, якщо в кожній посилці буде лежати лист від українського читача з поясненням чому він не хоче читати цю літературу після Охтирки, Бучі, Маріуполя, Великої Дороги тощо.
Якщо росіянам така люба серцю їхня література — заберуть, а ні — нехай палять самі. В першому випадку буде неабияк вражене їхнє шовіністичне его, в другому — покажуть чого вони насправді варті.
Володимир Ворона
