Україно!
Свята мати героїв!
Зійди до серця мого,
прилинь бурею вітрів кавказьких,
шумом карпатських ручаїв,
боїв славного завойовника батька Хмеля,
тріумфом і гуком гармат революцій,
радісним гомоном Софійських дзвонів.
Нехай душа моя в тобі відродиться,
славою твоєю опроміниться,
бо ти, Пресвята, все життя моє,
бо ти все щастя моє.
Задзвени мені брязкотом кайданів,
скрипом шибениць в похмурі ранки,
принеси мені зойки катованих
у льохах, тюрмах і на засланнях.
Щоб віра моя була гранітом,
щоб росла завзяттям міць,
щоб сміло йшов я у бій,
так, як йшли герої за тебе, Свята,
за твою славу,
за твої святі ідеї.
Щоб помстити ганьбу неволі,
потоптану честь,
глум катів твоїх,
невинну кров помордованих дітей твоїх,
величну смерть героїв української нації
і тисяч інших незнаних нами,
що їх кості порозкидані або тайком поховані.
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму,
страху нехай не знаю я,
не знаю що таке вагання.
Скріпи мій дух,
загартуй волю,
У серці замешкай моєму,
зрости мене до ясних чинів.
в чинах тих хай знайду я смерть,
солодку смерть у муках за тебе.
І розплинуся в тобі
та вічно житиму в тобі,
Відвічна Україно!
Свята!
Могутня!
Соборна!
Слава Україні!
Кожен справжній чоловік може лише мріяти про таку смерть.
Честь Воїну!
Олексій Бик
***
Ну хто б наостанок хоч перехрестив…
Напевно, що й Богові тяжко…
Ти глянеш в приціл той, як у об’єктив,
Вдихнувши останню затяжку…
Бо ангел, що мав помагати судьбі,
Заснув десь у Бога на призьбі.
Зоставиш, як свічку самому собі,
Два слова… Обидва — Вітчизні…
Затягнешся димом останніх одверть
Чи подихом пізньої втрати?
Здається, що навіть не відала смерть
Як вміє людина вмирати…
Богдан Томенчук
***
До позачасся – крок у дві затяжки,
весняний ліс ще голий і худий –
цей світ, як завше, воскресає важко,
а ти стоїш – навіки молодий.
Дерева чорні – то хрести новітні,
між ними й сонцю сходити дарма,
а ти стоїш – і в погляді столітнім
рябіє чорним піксельна зима.
Тебе оплаче не одна Мадонна,
сорочку темну випряде журба,
стоїш один – а смерть така бездонна,
така, як небо, – чиста й голуба.
За крок до вічності – твоя весна зимова,
хрести дерев гойдаються врозліт…
І під прицілом сказані два слова –
як два крила, що втримають цей світ.
Наталія Ковалик
