Під Бахмутом друга поранило, в Опитному…

Був сьогодні у друга в госпіталі. Інтерв’ю, як таке, я в нього не брав – просто поговорили. Під Бахмутом його поранило, в Опитному. Казав, дощ лупив два дні, а потім мороз вдарив -12. Присів перепочити до стінки окопу, прокинувся від вибуху. Каже: вставати, руки-тіло вперед подаю, коліна, а піксель тріщить, наче сварка. То крига на ньому лопається й сиплеться лускою.

Після обстрілу узявся бліндажа поправити. Нема чим. Нема дошки, гілки, хоч би лопатний черенок десь валявся. Але валялися калаші під ногами в окопі, затоптані в грязюку. Назбирав, попідпирав ними бліндажика собі.

Каже, автомати ще москальські, побиті, погнуті, заклинені, а є й цілі. Окопи переходять з рук в руки, як переходящий вимпел «Отлічнік труда» від бригади до бригади.

Інтерв’ю я в нього не брав – просто поговорили. В Опитному його поранило, під Бахмутом…

***
Друг у госпіталі, якого поранило під Бахмутом, прочитав мій фейсбучний пост про нього. Каже, це ти красиво сказав: окопи переходять з рук в руки, як вимпел «Бригада комуністичного труда». До речі, каже, нам той окоп дістався з двома трупами пі*арасів. А мороз — вони закляклі. Одного якось вивернули й кинули на бруствер – більше буде захисту від осколків. А другого – ніяк, вмерз. Був би ломик – відковиряли. А мороз -18.

Так і лежав на дні. Ідеш і трешся по стінці, щоб не наступить. А як міни криють, то біжиш і наступаєш. Або перечепишся і впадеш. Я раз перечепився, шо мало не поцілував. То ми прикопали його, зробили холміка в окопі. Тоже хєрня, але – все ж.

Я вже у госпіталі дізнався, що ту позицію пі*араси в нас відбили. Але потім ми знову відбили. Може, й того москалика свої відколупали й забрали? Було б краще. Все ж людина – невдобно топтатися по людині. На цьому слові він трошки взяв паузу і додав: «Хоча, невдобно – то більше в смислі фізичному…»

Під Бахмутом мого друга поранило, в Опитному…

Вадим Петрасюк