Культура Суспільство

Темряво, сестро моя…

Темряво, ти сестра моя. Казала я, фарбувала очі чорним, вмикала у плеєрі Sleeping Sun і виходила у ніч. Довго блукала порожніми вулицями, а насправді – хащами у власній голові. Ніч завжди була лагідна, і я завжди знаходила відповіді, яких шукала. А потім прийшла інша темрява, і усі відповіді втратили сенс. Нові, інші, запитання налітали хижими зграями і потроху жерли світло, наче лангольєри простір.

Можна ж просто перечекати, пересидіти десь у безпечному місці, під мирним небом, а потім повернутися, багато хто так робить, ну можна ж, правда?

Я так довго вибудовувала своє життя, і ось його у мене забрали, не саме життя, звичайно, я не про це, я про роботу, і плани, і мрії, і багаторічні намагання зліпити щось типу стабільного затишку, от дурепа, я занадто пізно зрозуміла, що нічого стабільного із таким сусідом бути не може, тоді навіщо це все?

Ось я тут жаліюсь, а когось убили, закатували, хтось втратив дім, або рідних, або те й інше, то чи можу я взагалі дозволити собі понити? Чи змогла б я жити в окупації, і якщо довелося б обирати, що б я обрала? Щось збіса забагато запитань назбиралося. А це я навіть не усі перерахувала.

Темряво, сестро моя, я нафарбую очі чорним, ввімкну у плеєрі She’s the sun і піду шукати відповіді. Ти тільки не тримай мене за руку занадто міцно – так хочеться трохи постояти під отим ліхтарем, єдиним, що ще світить на моїй вулиці. «Має значення лиш те, як добре ти йдеш крізь вогонь», — писав Буковскі. Має значення лиш те, як добре ти йдеш крізь темряву.

Ольга Лілік

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.