В українському прокаті з’явився фільм «ЕКС» режисера Сергія Лисенка. Картина завершена ще 2018-го, але з якихось причин затрималась на шляху до екрана. Ну, то, може, й на краще — нині ситуація в прокаті сприятливіша.
Оповідь про 1932 рік, Західну Україну, що перебувала у складі Польщі. Бійці Української визвольної організації (УВО) поставили за мету боротися за постання Української держави. Відтак маємо виразні риси бойовика, у центрі якого пограбування (невдале) поштового відділення — задля здобуття грошей на революційну діяльність.
З другого боку фільм має ознаки, кажучи дещо умовно, «соціо-фізіологічного нарису», оскільки дає картину тодішнього галицького суспільства. І місто з його містянами, і навіть тим типом українців, котрі вважають себе «обивателями» на польський манір, і готові стріляти тих, хто не хоче бути такими обивателями (нині подібні типи воюють за «русскій мір»).
Є тут і весела молодь, яку уособлює батяр Юрко (Анатоль Фон-Філандра). І кріпкі селяни, один з яких докладно пояснює польському жандармові, що «до дупи йому» вся їхня влада, яка жирує й багатіє за рахунок таких-от, як він, господарів (тут вочевидь сучасні алюзії — вже до нинішньої української влади).
Священик, якого грає Віктор Жданов, займає чітку і єдино правильну позицію служителя Богу і народу. І, звичайно, оповідь про молодих бійців, які діють в дусі тарантінівських героїв — недоладно якось, не по-дорослому.
Усе це дивитись не нудно, почасти навіть весело. Одна з переваг стрічки — її персонажі говорять не по-київськи, а справді по-галицьки, з неповторним прононсом і фразеологією. Бо ж у картині працюють здебільшого актори зі Львова, Івано-Франківська і Тернополя — вони за «галицький базар» відповідають.
А тим разом фільм пояснює нам, чому і як Україна усе ж вижила — під Польщею, під Совітами і т.д.
Автором сценарію є Ярослав Яріш, котрий насправді (як пояснив сьогодні Лисенко) працює сільським бухгалтером, а у вільний від робочих клопотів час пише книжки і навіть сценарій. В якому, до речі, є очевидні сліди впливу фільмів Квентіна Тарантіно — і нелінійність фабули, і непрогнозована химеричність поведінки персонажів, і навіть їхня алогічність. Хоча загалом все по-бухгалтерському прораховано. Тільки фінал пішов мимо — надто пафосно і прямолінійно…
В «ЕКСі» реальність відтворено доволі прискіпливо, і разом з тим по-мистецьки виразно (навіть картинки неприбраного посуду виглядають цілком натюрмортно). Та й не дивно — один із кращих українських кінооператорів 47-річний Сергій Михальчук і чудовий художник, 45-річний Владлен Одуденко.
Словом, кіно, яке варто дивитись.
Сергій Тримбач
