То вже стало доброю традицією — в українській електричці український нарід веде шляхетні бесіди про передачу української залізниці «Deutsche Bank»-ові.
Починалася ця традиція з такої абсолютно нейтральної репліки: «А ви чули новину – Гончарук сказав, що отдасть залізницю німцям в управління на 10 років?»
Однак!
Вже за кілька днів дебати на цю тему стали починатися одразу з суті: «Німець забирає нашу залізницю!»
Так було й цього разу.
— То шо, може, цією електричкою їдемо в послєдній раз? Може, її завтра одженуть у Германію, га? – авторитетно спитав один.
— І вагони заберуть, ще й рельси знімуть. Ось побачите! – ще більш авторитетно запевнила жіночка із сумкою.
— А, може, Зеленський все-таки передумає і не віддасть?!! – вставила червонощока молодиця.
— Як не віддасть?! Як не віддасть?!!!! А хто його питатиме!!! Заберуть, поріжуть на металолом – їм конкуренти не нужні. Ось побачите, – опять і вже голосніше, мало не криком заявила жінка з сумкою.
Після таких «правдоподібних» та вбивчих подробиць пасажири хором зойкнули, а чоловік пенсійного віку заходився якось нервово і навіть оскаженіло протирати свої товсті окуляри. Довго протирав. Потім ще так само довго тулив їх собі на носа і нарешті виголосив:
— Усе заберуть! Остануться тіки шпали гнилі і стовби з обірваними проводами вздовж путєй…
Від такої переспективи запанувала сильно нехороша мовчанка. Відчуття скорого колапсу посилювалося і, схоже, почало перекидатися на сусідні вагони. Електричка тремтіла, але все ще їхала, хоча й дуже розбалансовано.
Вадим Петрасюк
