Хоч убий, ніяк не збагну – селюк, містечковий жлоб, чому я дуже-дуже закоханий у Київ! І треба ж… Пояснити се – й Фройд з Юнґом не осилять. А що вже казати про наших жулинських з гундоровими. Шкода праці! Отоді я шукаю відповіді в пісні, поезії… Зрозуміло, власне вони тішать мою душу. Гріють… Піднімають – тьху! – з колін.
Підстаркуватим (ще не вважаю себе старим) украй потрібна обопільна злагода з сущим. А суще у нас – війна! Та не лише з кацапами… А й зі своїм відображенням.
Отам, глянь, збреше укр-патрій(о)т, осьде дурепа у лосинах дзявкне, то й збагни – де ж запроданець Гоголь, а де – той суціга Тарас Шевченко! Один одного варт. Поспіль – «Вій» з «Холодним Яром». Та я, усе-таки, совок. Випускник журфаку київського універу. Здавен відомо, що таке Київ, а віднедавна і його універ! Звик уже я і до брехні, і до підсолодженої правди. Облуди. Нічого не вдієш… Хоч правда й очі коле.
Зате, коли слухаю пісню, душа завмирає… Та ще у виконанні ріднесенькою мовою! Отсе почув – «Стара кав’ярня» на слова Юрка Рибчинського…Й пішли ви всі київські «носороги» (за Еженом Йонеску) – слідом за руським кораблем.
Перегодом заходився я нипати, що ж то за «стара кав’ярня» поблизу Хрещатика. І таки її відшукав. У автобіографічному нарисі Станіслава Вишенського: «…В кав’ярні «Хрещатий яр» (інша назва тієї імпровізованої майстерні Бориса Плаксія – «Галушки»), що на самому початку Прорізної (тоді це була вулиця Свердлова): там Борис розписував стіни, зокрема й нашими портретами. Окрім Бориса Плаксія, в «Галушках» працював художник Валентин Сивашенко».
Ти ба! Українська пісня до всьогож ще має й Історію.
Хрещатик ген… Старий, мов казка, Київ.
Стара Кав’ярня поблизу метро.
Старий П’єро п’є каву з Арлекіно
Таким же сивим, як старий П’єро.
Вони удвох п’ють чорну каву мовчки.
Що говорити? – сказано усе!
А хвора совість очі свої вовчі
Розплющує – і спогадом гризе.
Були у (когось) білі довгі вії;
Та швидко згасла зірка Шапіто.
Цнотливу юність у старій повії
Крім нас з тобою не впізна ніхто.
Приспів.
Все сказано. Скінчилась пісня… Баста.
Театр згорів. Пий каву і мовчи.
Кохання… Кохання – дика вигадка фантаста.
Пий каву зранку, в полудень, вночі.
А навкруги юрби театр ляльковий;
Іде життя, немов кіно німе.
Навіщо текст? – Юрба не знає мови.
Навіщо текст? – Юрба – ні «бе», ні «ме»…
Ярослав Орос
