7 лютого видатному поету, справжньому патріоту, гідному сину України — Григорію Лютому виповнилоя б 76 років…. Але, на жаль, він так рано покинув нас… Не стало тата, не стало надійної опори, захисту, мого Всесвіту, безмежної підтримки, найкращого прикладу, неймовірної гордості, рушійної сили.
Хоч убий, ніяк не збагну – селюк, містечковий жлоб, чому я дуже-дуже закоханий у Київ! І треба ж… Пояснити се – й Фройд з Юнґом не осилять. А що вже казати про наших жулинських з гундоровими. Шкода праці! Отоді я шукаю відповіді в пісні, поезії… Зрозуміло, власне вони тішать мою душу. Гріють… Піднімають – тьху! – з колін.
Слово – на чати!
Спати забудь!
Будем стрічати
Всяку паскудь.
Зрада тут буде
Рватись вперед –
Кулю – у груди,
В серце – багнет!
Слово – на чати!
Слухати вмій!
Колективізм гнітив мене з самого дитинства. Осоружним був уже перший його бастіон – дитсадок. Мати, з меншою дитиною на руках, виряджала мене туди самого. Дорогу в неповний кілометр хустською вулицею Гвардійською я долав рівно півдня. З’являвся на полуденний «мертвий час». Зате який живий час був доти!
