На жаль, Григорія Кочура і в його рідному селі знають мало. Що й не дивно — про зека в радянські часи хіба міг хто добре слово сказати?! Інша річ, що й у незалежній Україні ні педагоги, ні історики не потрудилися донести шанобливе ставлення до цього імені…
Він народився у селі Феськівка дотепер Менського району, а тоді — Сосницького повіту на Чернігівщині, бо це був 1908 рік. І ось, якби не товариство «Просвіта», то, може, і не знали б такого видатного перекладача — бо «Просвіта» у 20-і роки відкрила в Мені книжковий магазин, який і штовхнув сільського хлопця до книжних премудростей.
Навчався у Київському інституті народної освіти, викладав у Тирасполі та Винниці. А 1943 року його разом з дружиною заарештовують чекісти за приналежність до ОУН і відправляють в Інту (Комі АРСР), звісно, в концтабір. Завдяки «колегам» вивчає латиську, вірменську, естонську, грузинську мови. Через десять років його звільняють, ще через кілька – реабілітований, і його оселя в Ірпені під Києвом стає неформальним центром української нерадянської інтелігенції.
Григорій Порфирович Кочур із сином та невісткою
Довгі роки Григорій Кочур — глава українських перекладачів, звісно, неформальний. Але підписує листи на захист ув’язнених. І перекладає з 30 світових літератур!
1973 року його виключають зі Спілки письменників України, бо не дав покази проти Євгена Сверстюка. Його не друкували…
Проте ж у свої 82 роки ще встиг побувати і виступити з лекціями в США та Чехії і Польщі. Помер 1994 року. А тепер в Ірпені щороку проходять фестивалі, що мають назву «Кочур-фест».
… А я можу похвалитися, що за моєю пропозицією провулок Гайдара в Чернігові під час декомунізації було перейменовано якраз на вулицю Григорія Кочура…
Я тих повинен стати голосом,
Хто в многості вже стільки років
Mіж тундрами з питанням болісним
Невільничим ступає кроком.
За цими лавами похмурими
Обстану я перед віками,
I то не в гніві, не в обуренні,
А в певності тривкій, мов камінь;
Мов вітер, що спокійно дихає
І плине полем неозорим,
Ми скромним словом правди тихої
Стозвукий галас переборем.
Василь Чепурний
На світлині: Марія Леонідівна Кочур,
директор Літературного музею Григорія Кочура
(на цьогорічному «Кочур-фесті»)
