Втрачений талант

Він народився на прикордонні, а відтак мав неусвідомлений вибір: бути українським чи російським поетом. Імперія дуже часто має багато приваб для інтелектуального чоловіка, її він і обирає.Це не нове: найяскравіший приклад – Микола Гоголь. Але Гоголь народився та виріс в самому центрі України, а тут – прикордоння.

Тож уродженець Городні Петро Пиниця став російським поетом. Як, скажімо, ще один наш з прикордоння, зі Сновщини – Іван Євсєєнко, що став таки російським прозаїком. Прочитайте його “Большую пьянку”, щоб зрозуміти російську натуру…

Служба на імперському підводному флоті, де він отримує велику дозу радіації, позначилася на всьому житті Пиниці. Але імперію в собі він не відкинув, що й з’їло його талант.

За життя мав одну збірку, а вже в наші часи газета “Сіверщина” видала його більш повну збірку “Ухожу в кленовие метели”. Книга вийшла з ініціативи і на гроші Віктора Лазаря, який Пиницю знав, а я був її редактором. Назву я взяв з одного його вірша.

У своїй книзі “Титли і коми” я згадую талановиту відповідь Пиниці на бадьору комсомольську поему Євгенія Євтушенка “Братская ГЕС”:
Ах ти, сука романтика,
Ах ти, Братская ГЕС!
Я приехала с бантиком,
А уехала – без.

… Коли в Городні я шукав могилу свого редактора Івана Коновала (я після школи рік працював у городнянській райгазеті “Сільські новини”), то натрапив на могилу Петра Пиниці. І там знаменита колись поезія, що, мовляв, «поставят памятник мне в селе и там я буду навеселе» — її приписують Ніколаю Рубцову, але, схоже, що це таки авторства Пиниці. Який не став своїм для українців і який виявився зайвим для росіян.

Сьогодні Петру Пиниці – 85.

Василь Чепурний