В’язкий, як хаш,
і жирний, як лагман.
Домоклів над столицею туман.
Вогні — облуда, міражі, обман.
Як шлях у прірву
куций автобан.
Життя – фасад,
під ним сліди від ран…
Думок й тривог у скронях барабан.
Туман – шлагбаум, знаки «стоп», «но пасаран»…
Крізь кілометри павутин,
один в один.
На кружевах висять події та слова.
Ти ще жива, твоя ж це кругом голова…
Туман жорстокий,
ні авансів, ні вістів.
Дніпро ховається за арками мостів.
Вся мряка й дощ в один флакон,
в один туман.
І дні категоричні, мов Коран.
Чи встигла бути, чи договорила.
О, де ж той вітер з саксофонами у ринвах?
Рвучкий, зухвалий, молодий, холодний,
здатний
Туман, як маски, з фарисеїв позривати?
Твій час добути,
твій ноктюрн дограти…
Столиця вже давно – мільйоннолиця,
її вже не розкласти по полицях.
Не спакувати мотлохом в валізи
це місто із очима Мони Лізи.
Попід рубців від княжої корони.
Таких безжальних,
як чужі перони.
Таких печальних,
як свої ворони…
В густім тумані, клейкім, як ризотто,
навчилася ховатися мерзота…
В тумані все, у мареві, в безсонні,
білішому, ніж мамине мацоні.
Ніж «молоко» мішені для «шахедів».
Не розбереш, де бл..і, а де леді.
Лиш прокурори в таврах, як міледі…
… Туман у шиби біліардним києм,
О, що ж ти з нами коїш, древній Київ?
Туман накрив всі глузди, як перина,
О, як ти це все терпиш, Україно?
Ануш Балян
