З приємних несподіванок. Ранок. Базар. Купуємо з дружиною крупи у звичному місці. Сочевиця – 75 грн за кілограм, гречка – 100, з попереднього разу не подорожчав, здається, тільки булгур… Нічого незвичного, усе як завжди. Напевно, ще варто докупити чай, можливо, якийсь делікатес для такси… З сумками у руках не дуже зручно відповідати на телефонний дзвінок. Особливо з незнайомого номера.
— Слухаю!
— Доброго ранку, це Юрій Йосипович Півень!
— А, дуже приємно, чим зобов’язаний?
— Поки хворів на коронавірус дочитав твою книгу про Вернона Кресса. Знаєш, вона хоч і велетенська, читається на диво легко. Скільки ти над нею працював?
— Сім років.
— Зрозуміло, виправляв, виправляв, шліфував… Найбільше сподобалися перша частина, та, яка чернівецька, і третя з подорожами по світу… Бо друга, там де тюрма і ГУЛАГ, знаєш, нам і без цього в житті вистачає труднощів… І закінчення викликає захоплення… Словом, ще раз дякую за гарну книгу…
— І вам всього найкращого… Дякую за дзвінок і гарні слова…
Ніколи не мали ніяких справ з Юрієм Йосиповичем. Були знайомі, звісно, чемно віталися, при нагоді, зустрівшись десь у маршрутці, інколи теревенили про життя, про політику… Останнього разу, здається, під час останніх виборів народних депутатів України на одній виборчій дільниці… Словом ніяких взаємних зобов’язань.
Тим приємніше тепер почути добре слово від такої людини. Адже ніщо інше, ніж просто бажання поділитися радістю з ближнім, не спонукало його до цього дзвінка. Напевно, саме такі випадковості роблять кращим наш світ. Ну, хіба я тепер можу не передати далі отриманий заряд позитиву і добра?
Юрій Чорней
