Культура

Жінки, котрі поетам сорочки перуть

Один штрих до історії рідного народу і своєї власної у світлі святкування 8-го березня в радянські часи. Пригадую переддень 8 березня 1986 року. Веселе імпровізоване коротке застілля в редакції газети, подяки ударникам жур. праці і просто зі свята – у довгу передсвяткову чергу в гастрономі: треба ж і сім’ї «восьме березня зробити».

Отак, у 3-4-годинній черзі (благо, що за одним прилавком можна було все необхідне придбати), народився цей вірш, який потім був надрукований в різних виданнях і в моїй поетичній збірці «Жайворове поле» (Київ, «Радянський письменник», 1987 р.).

Благо, що, як відомо, якраз тоді в СРСР буяла Перебудова і можна було, нарешті, писати і говорити все, що на душі накипіло. І читати теж. Тому й друкували, і читали, і цитували, звісно, жінки-співвітчизниці. Так, на «жінку з черги» зійшла всенародна любов. До і після я написала багато віршів і видала 10 поетичних збірок, але цей вірш, мабуть, був найпопулярнішим…. І не тільки в епоху дефіциту…

А ще згадалося, як на початку 90-х, ми, активістки ЖІНОЧОГО РУХУ УСІХ НАПРЯМКІВ, хотіли замінити радянське 8-е березня, наприклад, патріотичним Днем Матері…

Ну от… 30 років минуло, День матері існує сам собою, а 8 березня – само собою, як Свято весни, краси і жінок чарівниць-трудівниць. Хоч і нагадують нам його історію народження… Колись, може, напишу точнішу… А зараз так і хочеться повторити слова Анни Ахматової: «Если б Вы знали из какого сора растут стихи?!»…

Я – ЖІНКА З ЧЕРГИ

Я – жінка з черги. От і всі прикмети:
лице буденне і буденна суть.
Таких не славлять ямбами поети.
Такі поетам — сорочки перуть.

Та то пусте, що погляд мій похмурий.
В очах холоне сивий попілець.
Що руки із облізлим манікюром,
зате воістину, як в Господа, терпець!

Терпке терпіння — тернище любові
жертовної! Вогонь його не змерк!
Пусте, що часом просичить у слові
змія гримуча гастрономський черг –
я вистою віки астрономічні!
Безсмертя перестою у юрбі,
та щоб народ мій душу свою вічну
Перетравив утробою торбів?..
Гарячкою чумною дефіциту?!
І задушив петлею ковбаси?!

О ні! Бо кров святу пролито
За дивен цвіт жіночої краси,
за золото пісень, за чесне свято
ума і духа! Крил і висоти!

О! Як не вистачає нам багато,
Народе мій! Який ще дефіцит
на честь і совість, на високе Небо!
На чисті сльози, роси і дощі…

Ставай у чергу до самого себе –
в космічнім храмі власної душі!!!

Галина Тарасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.