Один штрих до історії рідного народу і своєї власної у світлі святкування 8-го березня в радянські часи. Пригадую переддень 8 березня 1986 року. Веселе імпровізоване коротке застілля в редакції газети, подяки ударникам жур. праці і просто зі свята – у довгу передсвяткову чергу в гастрономі: треба ж і сім’ї «восьме березня зробити».
Відколи повіяло весною — мені захотілося гарного жіночого роману. В око впала книжка з виразною обкладинкою та лаконічною назвою — «Ґудзик». Цю книжку сучасної української письменниці Ірен Роздобудько видало видавництво «Нора Друк» ще 2015 року.
Пісня якраз до цього дня… Уявляю, як радів би Кузьма, такій інтерпритації… І, звісно ж, чудове, проникливе виконання італійського співака Альфонсо Олівера. Світ ще почує і дивуватьиметься і нашій українській Пісні, і нашому художньому Слову!!!
Цілісіньку ніч працювала небесна пральня: Перун виполіскував од улежалої стужі хмаровиння. Крізь сон я, здається, навіть чув торохтіння праників…
Мільйони років тому квіти придумали собі… стати кольоровими, аби боротися за увагу до себе комах (з відомих причин). Їм це прекрасно вдалось — квіти кольоровились, комахи літали…
Президент, якого не обурили гвалтівники, хабарники і брехуни у власній фракції, якого не зачіпають втрати наших солдатів після його, так званого, «розведення», який лишається емоційно байдужим до мови і історії України…
