Культура

Зима заходить за межу…

Сергію Пантюку

Зима складається із нас. А ми — сторінки в цьому стосі чернеток, білих, як волосся, непотамованих образ, імунні до банальних фраз, немов земля до альбатросів, і знов живемо тільки раз.

Зима елегію рече, вкорочує доби і віку. Канонізує недоріку, поклавши руку на плече, і нарікає новим Че, не нарікаючи на ріки, якими через нас тече.

Зима відхаркує міста, немов огидне кавотиння, привчає вірити скотині, яка тебе перегорта — а все ж залишиться пуста і не відчує потрясіння, ім’я якому висота.

Зима заходить за межу, а ми заходимся від крику, неначе немічні каліки, в печаль заковані чужу. І я уже не добіжу крізь білу безвість многолику по цьому гострому ножу…

Олексій Бик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.