15 лютого 1989 року з Афганістану урочисто вийшла основна маса радянських військ. Виглядало це красиво — пропаганда постаралася. Дехто під її впливом і досі. Але за собою СРСР залишив зруйновану вщент країну, яка колись була квітучим садом. У прямому сенсі цього слова. Колись Афганістан був хоч і бідною, але красивою країною, яка спеціалізувалася на вирощуванні фруктів.
Хто не знав — більш ніж 90% світового ринку сухофруктів. Як виглядав Афган до війни ви можете побачити на цих кількох фото.
Після десятирічного панування там Кремля та його маріонеткового «уряду» з числа місцевих запроданців, Афганістан перетворився на світового лідера у виробництві героїну. Звісно, не комуністи вирощували 
опійний мак, а моджахеди. Проте якби не СРСР, то цього не було б — моджахедам була потрібна зброя. А за зброю треба платити.
Зараз в Афганістані практично знищено іригаційну систему. А без води там росте лише опійний мак. А ще зросли цілі покоління чоловіків, які крім як воювати, більше нічого не вміють і не хочуть. А ще СРСР залишив за собою 2 мільйони трупів цивільного населення. «Килимові бомбардування» та суцільні «зачистки», коли боєць ДШБ кидав у хату гранату, а потім уже дивився хто там — моджахед або дитина. У 99 випадках зі ста — дитина.
А ще велика совєцька брехня! Як же без неї?! За офіційними відомостями СРСР втратив в Афганістані «лише» 15051 убитими. Але достатньо поглянути на цю «симетричну» цифру, а потім згадати, що нема такого міста у колишньому СРСР, де не стояв би пам`ятник кільком загиблим «афганцям» з місцевих, як закрадається обґрунтований сумнів, що комуністичні вожді кажуть правду. За неофіційною інформацією число загиблих у афганській війні — до 140 тисяч.
А ще СРСР залишив за собою територію, напхану релігійними фанатиками, з якими тепер не може впоратись уся світова спільнота. Хтось скаже: Осаму бен Ладена свого часу «зростили» США. Це кремлівська агітаційна побрехенька. Розвідка США дійсно співпрацювала з ним (як і з багатьма іншими лідерами опору), але свою діяльність Осама почав саме як спротив радянській агресії.
До речі. Досі ніхто не може пояснити навіщо «кремлівським старцям» була та війна. Голова Ради міністрів СРСР, член Політбюро ЦК КПРС Олексій Косигін був категорично проти. Генеральний секретар ЦК КПРС Брєжнєв теж. Спочатку. Але потім Леоніда Ілліча, який вже страждав на старечий маразм і якого Андропов зробив фактично наркоманом, умовили.
Хто? Той такий голова КДБ Андропов плюс міністр іноземних справ Андрій Громико та міністр оборони Дмитро Устинов. Усі троє — переконані «сталіністи» та радянські ретрогради. Усі троє складали угруповання, яке боролося за наступництво у владі після того, як Андропов притруїть Брежнєва. Планували, що саме всемогутній голова КДБ стане генсеком.
До речі, усі троє підтягували молодих хижих комуністичних функціонерів, які б мали взяти участь у «наведенні порядку», як його розуміли «сталіністи». Серед них був і такий собі Михайло Горбачов. А ви гадали, що «Горбі» великий демократ? То він вигляд робив. Мов Джон Сільвер. Бо виходу не мав — у країні наставав голод, і без «ножок Буша» вже не було як. А то б він показав… «порядок».
Насправді Горбачов — страшна людина. Люта, нещадна, підла, хитра, авторитарна. Про нього (і не лише про нього) буде детально розписано у моїй книзі «Таємна історія Радянського Союзу», яка готується до друку.
Павло Бондаренко
