26 жовтня 1962 року став днем порятунку для СРСР. Через т.з. «Карибську кризу» ледь не сталася ядерна війна між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. Ну, як війна… Хрущов кричав за трибуною ООН, що він покаже усім «Кузькіну мать» і що СРСР випускає ракети, мов сосиски. Але то все були понти. Справа в тому, що до території США жодна радянська ракета долетіти не могла. СРСР мав ракети середньорї дальності, здатні досягати території Західної Європи, але не мав міжконтинентальних балістичних ракет. Запуск у космос собак та Гагаріна були звичайними радянськими понтами.
На щастя, завдяки кільком радянським маршалам, які не схотіли гинути ні за цапову душу, Кеннеді знав про стан справ у радянських РВСП — відповідну інформацію було передано на Захід через полковника ГРУ Пеньковського. Героїчного полковника, зрештою, розкрили і розстріляли. Начальник ГРУ генерал-полковник Сєров та командувач Ракетними віськами та артилерією Сухопутних віськ, Головний маршал Артилерії Варенцов злетіли з посад, бо посадити їх не могли з політичних причин.
І да. Навіть єдина на той час радянська МБР Р-7 (якою запускали собак і Гагаріна), яка теоретично могла досягти території США, мала відхилення від цілі 10 кілометрів, тобто її можна було використовувти (теоретично) проти великих міст, а от проти віськових баз, стартових позицій ракет, електростанцій тощо і навіть малих міст — ніт.
Натомість Американська МБР SM-65 Atlas мала відхилення від цілі від 600 до 1200 метрів. Час їхньої підготовки до запуску – 30 хвилин. Радянської Р-7 – 25 годин. Американські ракети запускалися з шахт, радянські — з відкритих стартових столів на космодромі в Плесецьку. Це вже не беручи до уваги 3000 стратегічних бомбардувальників США, яким СРСР нічого не міг протиставити.
Знаючи усе це, Кеннеді був непохитний і вражав своє оточення спокоєм. А Хрущов, як згадують члени його оточення, не просто нервував — він був переляканий на смерть.
Але 26 жовтня 1962 року все скінчилося. Попереду ще була «Чорна суббота» 27 жовтня, коли радянські зенітники навіщось збили американський літак-розвідник U-2 над базою США Гуантанамо, а кубинський диктатор божевільний Кастро вимагав у Хрущова вдарити по США, запевняючи у готовності пожертвувати Кубою та її населенням. Проте вже прийшов до Білого дому лист, написаний Хрущовим особисто і без відома Політбюро. Кризу було подолано…
Радянські кораблі, навантажені ракетами середної дальності (саме тому їх хотіли розмістити на Кубі, що не мали МБР) повернули назад. І саме з того часу у вищому радянському істеблішменті почала визрівати змова проти Хрущова. Усі партійні бонзи хотіли жити. І жити гарно. А шалапутний Микита зі своїми заскоками був загорозою такому життю…
Павло Бондаренко
