Суспільство

Наша строкато-чудова армія

27 км від фронту. Краматорськ. Військові їдуть сюди по справах, і є місця, де їх можна пороздивлятися. І я нарешті зрозумів, як виглядає середньостатистичний український воїн. Він ніяк не виглядає. Себто, він різний і схожий на своє мирне довоєнне життя. Як це? А придивіться самі. Ось іде чоловік з 56-м животом і робочим походженням на обличчі. Йде м’яко-розмашисто, знаючи собі ціну.

Йому добряче за пійсят і його вже давно не балували звертанням по імені – більша по батькові – Сергійович, Васильович, Андрійович… На ньому все камуфляжне – штани, куртка, футболка. Але все сидить, як роба на водієві, чи на комбайнерові. Руки просять гайкового ключа.

Ось діаметрально інший тип – хольоний в довоєнному житті. Камуфляж на ньому сидить шляхетно, як колись сидів костюмчик із краваткою. Безпомилково видно, що він двомовний – може чиновник, може від бізнесу, може з прокурорських… А зараз явно офіцер. Військова кєпочка на ньому вигляда статусно – як в генерала де Голля. Та й приїхав на “невбитому” джипі цивільної розкраски – не під оливку.

А ось три хлопці років тридцять-за-тридцять кожному. Теж у камуфляжі, але – шо попало. Все військове, але все нє отсюда: як футболка – то не від цих штанів, як фліска – то не до цієї футболки… В одного на поясі півметровий тисак а-ля Рембо. А в общім хлопці “мирні”, наскільки доречне це слово. Західняки. Галдять, матюкливо жартують, обговорюючи поїсти не вечір, за чим і прийшли у супермаркета. Походочкі – як в морі лодочкі – пливуть між рядами. Довго вивчають термін придатності ковбаси, кажуть: “Та беремо, яка *уй разніца!” і йдуть далі. Ну, буквально все в них виразно промовля: ці хлопці бачили у житті абсолютно все – і штукатурку, і столярку, і гіпсокартон, і ламінат, і металочерепицю, і кахель, і електрику, і пофарбувати…

Дівчат військових менше, але вони леді. Для них камуфляж – наче одяг до свята. Не навчилися виглядати у нім буденно.

А головні убори військових?! Боже, яке багатство стилів і фантазії! Бразильський карнавал віддиха. Це не якась унила радянська армія, де весь асортимент – пілотка да фуражка. Тут і мультикамні панами-“мухоморчики”, і не менш мультикамні “ковбойські” шляпи з загнутими полями, і камуфльовані тюбетейки, і з десяток видів оливкових та плямистих бейсболок, і в’язані шапочки, і флісові шапочки, і бог-зна-шо іще…

Але на вершину хіт-параду я ставлю хлопця невизначеною мирної професії (в усякому разі я гублюся у версіях) – він такий двометровий, гладенький, з лицем дитячим, вдягнутий у трикотажний спортивний костюм оливкового кольору і з рідкісним автоматичним 20-зарядним пістолетом Стєчкіна у “корвбойській” кобурі, прив’язаної до стегна.

От, чого я у цім життя ще не бачив, так це захисного кольору спортивний костюм. Шкода, що без лампасів, але то таке. Але хлопець дуже позитивний з обличчя – ні бик, ні гопник, хоча спортивний костюм до того дуже розполагає. Але “Стєчкін” плутає карти…

Боже, яка наша армія строкато-чудова. І, повторюся, схожа на цивільне життя, бо з нього прийшла. Я не іронізую – я у захваті. Хлопці й дівчата такі різні і такі рідні. Дай їм бог особистого везіння кожному й кожній і Перемоги всім.

Вадим Петрасюк
Фото Леоніда ЛОГВИНЕНКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *