Якось так склалося, що я ніколи й нічого не писала на тему хорошіх русскіх, тобто про російських лібералів. Хто читав російську літературу і писав різні сочінєнія про цю літературу в школі, той чудово знає, що головна російська тема у 19 ст. — це тема лішнєго чєловєка. Ідеться про освічених, наділених різними талантами людей, які не можуть реалізувати себе у порочному рос. суспільстві.
Назву приклади: Євгєній Онєгін Пушкіна, Пєчорін Лєрмонтова, Рудін і Кірсанов Тургенєва. Лішніх женщін, до речі, щось я у рос. літ-рі не пригадую. І всі ці лішніє люді водночас є якимись огидними виразками на тлі суспільства. Навіть Обломов виглядає на їхньому тлі симпатягою — він лінивий, але хоч не вдає, наче він трудоголік.
Лішніє люді — всі, як один — вдають, наче у них є совість. І в цьому, як на мене, вся суть русского інтєлігєнта: совісті нема, нравствєнності нема, а він вдає, що є. І вдає так, що аж переграє — впадає в істерику, рвьот на груді тєльняжку-мундір-і даже фрак.
Що я хочу сказати?
Усі ці шендеровічі, навальниє, ходорковскіє, Ксєнія Собчак і та вєлікая бунтовщіца із ОРТ Овсяннікова, що вистрибнула, як Пилип із конопель, в ефір із антипутінським слоганом — це лішніє люді. Деякі з них свідомі, а дехто й завербований ФСБ.
Однак від усіх цих людей — лішніх — толку ніякого, крім безкінечного ниття і поісков смисла жізні, що полягає в страданіі нравствєнном, но нє тєлєсном. Безперечно, усі ці лішніє інтєлєктуали — просто безвідповідальні мерзотники, які не попередили світ про те, що їхній путін таки розпочне 3 світову війну. І з цими людьми в Києві хтось збирається робити якусь опозицію. Я в неї не вірю. Бо й опозиція буде лішняя.
Роксана Харчук
