Зеленський приїздив на Волинь… Головний мій висновок після того візиту — він погаснув! Не важливо, що там Зеленський заявляв, обіцяв і розказував. На кого сварився, кого хвалив і кого вичитував. Це все пуста облудність. А насправді – він погаснув.
Він втомився, зламався і згорів.
Це відразу видно і відчувається. Володю привезли на Замкову площу і висадили з кортежу недалеко від поваленого ясеня. Там він в’яло угукав під крики базарників Старого ринку, які тицяли йому свої звернення, але подумки був десь, в якихось паралельних всесвітах.
А я спостерігав за ним.
Він сильно постарів. У нього відчужений і пустий погляд. Він слабо розумів, що від нього хочуть.
В мене мало сентиментів до Зеленського.
Я зневажаю його як політика, мене не цікавлять його комедії, і як на мене з нього такий собі актор. Тим не менш сьогодні мені можливо вперше в житті стало шкода його як людину.
Володя, то не твоє. Чесно. Не страждай сам і не мордуй країну. Людина повинна займатись в житті тим, що є її. Знайди себе в цьому житті і будеш щасливий. Ще Сковорода проголошував ці істини. Напевно, ти був щасливий на сцені. Напевно тобі добре з твоєю Лєночкою та сімє’ю. У колі твоїх друзів по Кварталу. Вертайся до них.
Колись читав інтерв’ю музичного продюсера Костянтина Меладзе (уявіть собі, читав і таке). Він говорив, що дівчата, які приходять в шоу-бізнес, діляться на дві категорії: одні хочуть жити і померти на сцені, інші – покрутитись на подіумі місяців два/три, щоб вистрибнути заміж за якогось багатенького папіка. Перших, звісно ж, абсолютна меншість.
Так от, в політиці те саме.
Політика для тих, хто готовий жити нею, спати нею, сидіти за неї, любити її. Зануритися з головою. Жертвувати задля політики. Присвятити життя. Загубити життя. В кого є інстинкт. В кого є хватка. Як у Френка Андервуда з «Карткового будинку», як у Маргарет Тетчер, як в Тимошенко, зрештою.
Подивіться фільм «Залізна леді» (2011). Там Меріл Стріп грає Тетчер. Як вона, стара, майже не виходить з дому, і потроху впадає в старечий маразм, як марить дипломатичними прийомами… Як вона, дивлячись новини по телевізору, кричить на домашню робітницю, вимагаючи негайно принести папір і ручку, щоб написати указ…
Ми всі розуміємо, що Володя не з таких. Він як та муха, шо якимось неймовірним чином потрапила у вулик до бджіл і призначена там за старшого. Добром це не закінчиться ні мусі, ні бджолам, ні вулику.
Андрій Д’яченко
