Новорічні промови у своїй логіці мають на меті підсумок року, коротке зведення подій, що безповоротно минули і по хорошому пафосний панегірик періоду, що завершився за нормальних умов. Все так і було, і ми щиро пройнялись тим всім і навіть інерційно відчували урочистість і певну святковість моменту. Але конкретно для нас, українців, у цьому є певна пастка і логічна хиба — бо ми не перебуваємо у ніякому підсумку року і завершенні періоду.
І в нас нема ніяких нормальних умов.
Дай бог, щоб це була б принаймні його, цього жахливого періоду, половина. Щоб ми хоча б перетнули екватор і заслужили право купатись у відкритому морі майстерних метафор і драматичних пауз, як і належить морякам.
Безвідносно майстерності промови і самого промовця — для нас нічого не завершилось і підводити підсумки ментально ми, мабуть, не готові і не можемо. Бо коли така активна війна перетікає з одного року в інший — вона стискає їх в один безкінечний період і, якщо відверто, то наш новий рік настане на другий день після завершення війни нашою перемогою. Ми усі відчували один довжелезний лютий і тут раптом новий рік… Так не буває.
Володимир Гевко
