Культура

Я Вас не забув, Анатолію Григоровичу!

Вам би сьогодні, 3 грудня, виповнилось 81! Наші творчі, викладацько-наукові та письменницькі шляхи пересікалися не раз, роками. І тоді, коли були керманичем кафедри історії журналістики факультету журналістики Інституту, і коли очолювали письменницьку організацію столиці — ми всі йшли до Вас на Банкову, як додому, як до батька, не те, що нині…

Та найбільше тягнуло до Вас як члена правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка – Кобзарем займався тоді конкретно і бажав дізнатися багато. Знав, що Ви є автором шевченкознавчих студій: «Шевченкова творчість в оцінці Б. Грінченка: До характеристики світоглядних позицій критика»; «Увійти в Шевченків вогонь»; «Живі і мертві: Шевченківські читання»; «Очисний вогонь Шевченкового слова»; «Шевченкові імперативи і ми»; «Шевченкові імперативи і ми на зламі тисячоліття»; «Ми перед зором Шевченка».

Радий, що нарешті стали лауреатом Шевченківської премії за публіцистичну трилогію «По зачарованому колу століть», «Раз ми є, то де?», «Поклик дужого часу». Тоді ж сказали зі сцени слова, що й сьогодні звучать навдивовижу актуально: «Не сійте жарини розбрату, господа, погамуйся «п’ята колоно», що так підступно і так підло маніпулюєш нашим зденаціоналізованим чи злюмпенізованим обивателем! «У їх народ і слово. І в нас народ і слово», – заповів нам Тарас Шевченко».

Вічно дякуватиму Анатолію Погрібному за Переднє слово до мого видання «У пам’яті Києва» — «Пам’ять родова – пам’ять національна», де ним написано: «Значення книги В. Жадька надзвичайно важливе для відродження історичної пам’яті українського народу, формування духовного світу нації. На письменницькому матеріалі вона подає вельми корисну, незамінну для всього суспільства науку пошани до наших пращурів, розкриває ті джерела історичної пам’яті, без розчищення та відновлення яких будувати Україну як високоцивілізовану та висококультурну державу- – неможливо».

Похований Анатолій Григорович 10 жовтня 2007 року на Байковому некрополі столиці, ділянка №33, про це написав у книзі «Некрополь на Байковій горі» та в енциклопедії «Шевченкіана університету».

… Я відвідував поховання, і не раз, коли іще не було пам’ятника — козацький хрест — як нині, а на могилі Погрібного цвіло розмаїття живих квітів із соняхами, які чомусь похилили голівки.

Віктор Жадько

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.