Нa 75 році життя помер укрaїнський громaдський діяч, політв’язень совєцьких концтaборів, публіцист, історик дисидентського руху, координaтор Хaрківської прaвозaхисної групи Вaсиль Овсієнко. Я знав Василя Овсієнка особисто з кінця 1980-х. Ближче познайомились, коли в 1992–1993 роках я працював головним редактором газети Української Республіканської партії «Самостійна Україна», а він був членом Проводу цієї партії.
Потужна, неординарна особистість. Лицар кришталевої честі. Взірець патріотизму, моральної чистоти, людської порядності і принциповості.
На могильній плиті Василя Овсієнка хай будуть рядки з вірша Василя Стуса, з яким Овсієнко карався в одному совєцькому концтаборі, і творчість якого знав досконало:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
Михайло Сидоржевський
P.S.
Василь Овсієнко та Тарас Силенко. Два велети українського духу… Дві людини-легенди. Обоє сьогодні в засвітах.
Пам’ятаю той день, коли ми перестрілись на Мегамарші у вишиванках та раділи зустрічі. З того дня є багато світлин, де ми втрьох. Я вдячна цій збереженій пам’яті. Але ж, Боже мій, як важко, коли вириваються з життя такі люди! На щастя, на зміну їм приходять молоді патріоти, але на жаль, і їх безжально вириває з життя нещадий московський загарбник. Коли це зупиниться?
Свого часу Василь Овсієнко був диседентом, політв’язнем та чимало постраждав від радянської влади. Дякую Вам, наш Величний Титане, за віддане життя заради національної ідеї. Вічна Слава Вам – вірному сину України! Сльози за Вами не стихають… Десь там Ви вже поряд з Тарасом… та іншими українськими звтяжцями, спискові чиїх імен вже тісно на папері…
Надія Віннік
